Уже йдучи попри міський парк — за два квартали їм треба було звернути ліворуч на Броуд-стрит, де вони мешкали — Боббі, переборюючи звичний страх, запитав про Рендалла Ґарфілда.

— Мамо, він що, нічого не залишив? Зовсім нічого?

Десь з тиждень чи два тому він читав загадкову історію з Ненсі Дрю, де спадщина одного бідного хлопчика була захована за старим годинником у занедбаному маєтку. Боббі, звісно ж, не сподівався, що батько десь закопав золоті монети чи колекцію рідкісних марок, та якщо було бодай щось, можливо, вони могли б продати це в Бріджпорті. Може, у якомусь ломбарді. Як працюють ломбарди, Боббі точно не знав, зате знав, як їх упізнати: три золоті кульки на фасаді. Боббі був упевнений, що люди з ломбарду з радістю їм допоможуть.

Звичайно, це було лише дитячою мрією, та в Керол Джербер, що жила далі по вулиці, був цілий набір ляльок, який її батько, що служив на флоті, прислав звідкись з-за моря. Якщо батьки щось дарують — а вони це точно роблять — то було б цілком розумно припустити, що вони інколи залишають щось і в спадок.

Коли Боббі вимовив своє запитання, вони саме проминали один з ліхтарів, що тяглися вздовж вулиці по цей бік міського парку. Хлопець помітив, що з губами його матері щось сталося, як бувало завжди, коли Боббі наважувався завести мову про покійного тата. Щось схоже траплялося і з її сумочкою. Коли смикнути за зав’язочки, отвір угорі зменшиться.

— Я скажу тобі, що він залишив, — відповіла мама, коли вони рушили вгору пагорбом Броуд-стрит. Боббі вже шкодував про своє питання, але, звичайно ж, було запізно. Коли мати розійдеться, її вже не зупиниш, ось у чому біда. — Він залишив страховий поліс, термін якого минув ще за рік до його смерті. А я про це й гадки не мала аж до самого кінця, й усі, разом з гробарем, вимагали свою частку того, чого в мене самої не було. А ще він залишив цілу копицю неоплачених рахунків, з ними я вже більш-менш дала собі раду. Люди з розумінням поставилися до мого становища, тут нічого нарікати. А особливо містер Бідермен.

Усе це була стара казка, така ж нудна, як і гірка, але раптом вона повідомила дещо нове.

— У світі не знайшлося б неповного стриту, який би не сподобався твоєму батькові, — сказала мати, коли вони підходили до багатоквартирного будинку на середині Броуд-стрит-гілл.

— Мамо, а що таке неповний стрит?

— Це не має значення, але затям собі одне, Бобику: не дай Боже, щоб я дізналася, що ти граєш в карти на гроші. З мене цього вистачить до кінця життя.

Боббі хотів розпитувати далі, та добре знав, що нові запитання можуть спровокувати ще одну гнівну тираду. Йому спало на думку, що фільм, у якому йшлося про нещасливі подружні пари, міг якимось чином її засмутити, хоч він, бувши ще дитиною, і не розумів, як саме. Що таке отой «неповний стрит» він запитає в понеділок у школі в свого друга Джона Саллівана. Боббі здавалося, що це якось пов’язано з покером, та впевненим він не був.