За дванадцять годин МВС1 ноги Натаніеля Неша геть заніміли. Мов дерев’яний, він брів бруківкою московського провулка. Давно стемніло, та Нейт усе ходив тим маршрутом, щоб полоскотати очі нишпоркам, — щойно вони подумають, ніби впіймали його на гачок, то одразу ж проявлять себе. Не було нічого, жодного натяку на зміну позиції, перебіжку, жодних кроків на вулицях за його спиною, жодної реакції на його переміщення. Він чистий? Чи за ним стежить велика команда? Через саму природу Гри не помітити стеження куди гірше, ніж визнати, що ти весь у жучках.

Початок вересня, та між першою і третьою годинами його маршруту йшов сніг, що дало змогу безслідно втекти на авто. Пізніше того ж ранку Нейт вистрибнув на ходу з «лади комбі», за кермом якої сидів Лівітт із бюро, який, прорахувавши інтервал, мовчки підняв три пальці, коли вони звернули на промислову вуличку, після чого поплескав Нейта по руці. Чіпке вистежування ФСБ, Федеральної служби безпеки, не змогло відслідкувати втечу в трьохсекундному інтервалі й пролетіло повз — ховаючись за сніговою пеленою, Лівітт відводив їх геть. Нейт лишив свій активний мобільний телефон з економічного відділу посольства у Лівітта в машині — нехай наступні три години ФСБ відслідковує телефон між московськими стільниковими вежами. Під час стрибка Нейт ударився коліном об асфальт, і перші кілька годин біль лише зростав, та тепер коліно заніміло так само, як і решта його тіла. На місто спадала ніч, а він бродив, ковзав, здирався та спускався половиною Москви, не виявляючи слідів стеження. Здавалося, він і справді чистий.

Нейт був членом невеликої групи офіцерів ЦРУ з «внутрішніх операцій», навчених працювати під стеженням на домашньому майданчику противника. Працюючи на вулиці, він не сумнівався ані на секунду. Знайомий страх невдачі, страх помилки, зник. Сьогодні він усе робив бездоганно, все, як слід. Ігноруй холод, який щільно огортає твої груди. Лишайся в сенсорному пузирі, хай розширюється під впливом стресу. Його зір був гострий. Фокусуйся на середній відстані, звертай увагу, чи не з’являються повторно у полі зору пішоходи та транспортні засоби. Зауважуй кольори та форми. Капелюхи, пальта, автомобілі. Особливо не задумуючись ні про що конкретно, він реєстрував звуки, які линули навколо у вечірньому місті. Дзижчання тролейбусів, що живляться від дротів над головою, шипіння автомобільних шин на мокрому асфальті, потріскування вугільного пилу під ногами. Він відчував у повітрі гіркоту дизельних парів, спаленого вугілля, і, з якогось невидимого вентиляційного отвору, до нього доносився глинистий аромат свіжого борщу. Він був мов камертон, що резонує в морозному повітрі, ідеально налаштований, та на диво спокійний. Через двана­дцять годин був абсолютно певний: він чистий.