Це було вже занадто.

Очі в мене налилися кров’ю, мов у монстра.

А тоді Бет розповіла мені, навіщо вона мене запросила. Вона не просто сумувала за мною. Ха. Можна подумати. Вона попросила підмінити її, щоб вона могла вийти погуляти ввечері. Вона не хотіла, щоб Амброджо це помітив. Я зрозуміла, що коїться щось дивне. Я нізащо б на таке не погодилася, але вона підкупила мене золотими босоніжками «Прада», то що ж мені, дівчинці, залишалося? Я чекала й чекала, вдягнена як Бет, майже до півночі. Коли вона нарешті повернулася, ми страшенно посварилися.

Ми стояли біля краю басейну, і якось – я не знаю як – вона послизнулася.

Ударилася головою об кахлі й зникла під водою.

Повітряні бульбашки

і більш

нічого.

Я розумію.

Уявляю, що ви думаєте.

Я мала стрибнути у воду і врятувати її.

Але ви й гадки не маєте, як я змучилася.

Тож я дала їй померти і вкрала її життя.

Я вкрала її одяг. Украла її сина. Украла її довбаного чоловіка. Украла її мільйони та її віллу. Вона однаково мала бути моєю. Амброджо нічогісінько не помітив (не зразу, принаймні).

Це було краще, ніж виграти в лотерею.

Усі мої найшаленіші мрії справдилися.

Виявилося, що Амброджо – гангстер і в нього є кілька цікавих друзів. Його партнери, Ніно та Доменіко, ліквідатори в коза ностра. Вони допомогли нам сховати тіло моєї сестри в ямі в найближчому лісі.

Усе здавалося пречудовим.