— То як? Що ви вирішуєте?

— Можна спробувати, — зважився Сергій. — Коли починати?

— Хоч завтра. — Новий знайомий вийняв з внутрішньої кишені пальта якусь картку і простягнув Сергієві. — Ось візитівка. Там адреса й телефони. Мою подругу звати Юлією. І ще одне. — Він зробив паузу. — Не афішуйте ніде цієї домовленості, хоч, власне, особливої таємниці тут немає. А по-друге, не намагайтеся встановити зі своєю ученицею якихось відносин, окрім робочих! Ви розумієте, про що я? Позбудетеся щонайменше заробітку.

Машина загальмувала біля бульвару Космонавтів. Не знаючи, що йому зараз більше належить — радіти чи дивуватися, Сергій потис руку своєму новому знайомому, вийшов з машини й розчинився у темряві студмістечка.

II

II

Автобус повернув з широкої вулиці й зупинився. Більшість пасажирів вийшла, і двері зачинилися. Тепер за вікном пропливали тільки одноповерхові будинки. Це була стара околиця міста. Інші околиці являли собою новобудови. Високі глухі огорожі, однакові ворота, пофарбовані, як правило, в синій або зелений колір, вікна з віконницями, що зачинялися на ніч колодками. На деяких воротах траплявся напис: «Обережно, злий собака». Хоча це, звісно, не означало, що за іншими воротами, де не висів цей банальний напис, злого собаки не було. Швидше, навпаки. Це був район, де вулиці рано порожніли, а пізні прогулянки часто приховували небезпеку. Сергій рідко потрапляв сюди і відверто не розумів, навіщо такий солідний мен заперся в цю глухомань. Він витяг з кишені і ще раз роздивився візитівку.

Борис Олександрович Гайдукевич

директор фірми «Магнолія»

оптові поставки товарів

телефон 44-79-52

факс 44-12-28

Солідний мен. Сергій уявив собі його коханку — свою майбутню ученицю. Звичайно, коханку, оскільки Гайдукевич назвав її дружиною після деякої заминки. Без сумнівів, це молода, достатньо фігурна, але дещо загодована дівиця, густо нафарбована, якій набридли пікніки, басейни та аеробіка і яка не знала, куди себе подіти від нудьги. Що ж, хай навіть так. Він їй покаже бойові мистецтва. Щодня по дві години, і здере з неї кілька кіло сала, а з нього сто п’ятдесят доларів на місяць, якщо вже вони в нього зайві. Шкода тільки буде, якщо їй це все швидко набридне. Безперечно, вона в нього ще й закохається, у крайньому разі, схоче спробувати його не тільки як тренера. Чомусь він був наперед у цьому впевнений. Ще не побачивши її, Сергій відчував до неї якусь неприязнь. «Дзуськи», — подумав він і вирішив: будь-що братиме в неї лише гроші. І хай кусає собі лікті і спить зі своїм підстаркуватим котом. Напевно, вона не звикла, щоб їй відмовляли.