Спонукане похованням безневинної дівчини на паризькому цвинтарі, у камінній гробниці щось заворушилося. І пішло, всіма покинуте й давно забуте, крізь зарослі та неприбрані алеї маєтку Домен де ля Кад. Випадковий перехожий подумав би, що то просто надвечірня гра світла, але на якусь невловиму хвильку здалося, що гіпсові статуї дихають, рухаються й зітхають.

А портрети на картах, схованих під землею та камінними брилами, де пересихає річка життя, на мить наче ожили. Скороминущі смутні постаті, спогади, тіні — не більше того. Натяк, ілюзія, надія. Рефракція світла, порух повітря за вигином камінної сходинки. Неминучий зв’язок між місцем і швидкоплинним часом.

Бо насправді ця історія починається не зі скелетів, що мешкають на цвинтарі Монмартр, а з колоди карт.

З ілюстрованої книжки диявола.

ЧАСТИНА І ПАРИЖ Вересень 1891 року

ЧАСТИНА І

ПАРИЖ

Вересень 1891 року

РОЗДІЛ 1 Париж, 16 вересня 1891 року, середа

РОЗДІЛ 1

Париж, 16 вересня 1891 року, середа

Леоні Верньє стояла на сходах палацу Ґарньє, стискаючи сумочку з ремінцем та нетерпляче постукуючи ногою.

Де ж він є?