Уранці Хетель попросив у хазяйки кайло і дві лопати, мовляв, вони хочуть облазити навколишні гори, чи не трапиться якийсь цінний мінерал; вони вже назбирали цих мінералів за літо до біса, півмашини завантажили контейнерами з камінням (сказав про всяк випадок, може, фрау Шварцвеллер побачила щось у кузові пікапа, то краще самому пояснити, аби її не мучила цікавість). На жаль, у них був лише один кишеньковий ліхтарик. Хетель повагався трохи, але попросив у хазяйки її великий ліхтар, з яким вона ввечері ходила до корови: кажуть, тут є печери й закинуті штольні…

Тепер Грейт ішов — попереду, освітлюючи шлях кишеньковим ліхтариком, а Хетель з Ангелем трохи від стали. Вони давно б уже сіли відпочити, та цей буйвол Грейт не знає втоми, відставати ж не хотілося. Коли полковник нарешті зупинився, Ангель запитав його невдоволено:

— Куди ви поспішаєте?

— Я? Поспішаю?.. — здивувався Грейт. — Я тільки те й роблю, що пристосовуюсь до вас. До того ж ми пройшли під землею метрів з двісті…

— А п'ять кілометрів по горах без передиху?

— Ну вже й п'ять! Не буде й чотирьох, — заперечив полковник.

— Хто як рахує, — засміявся Хетель. — Як на мої ноги, всі вісім.

— Залишилося два десятки кроків! — урочисто мовив Грейт.

Ангель забув про втому.

— Покажіть схему! — присунувся до полковника.

Кларенс подав папірця.

— Тепер усе одно… Дивіться, четвертий поворот праворуч. Це він! — тицьнув пальцем у темряву. — Аза ним відразу…

Ангель нетерпляче водив пальцем по схемі.

— Отут, де хрестик?

— Угу.

Раптом Ангель відштовхнув Грейта і прослизнув між ним і вологою стіною штреку. Полковник поморщився.

— У нас є багато часу, Франц, не поспішайте.

Та Ангель не слухав його. Зупинився на повороті, підняв ліхтар.

— Ідіть сюди! Скільки кроків від повороту?

Полковник відрахував. Провів кайлом риску і попросив Хетеля переміряти. Вийшла різниця всього сантиметрів тридцять — пусте, нема про що говорити, і полковник перший ударив кайлом, загнавши його в грунт мало не наполовину..