— Розумієте, від них відвернувся Бог, — сказав Маккой.

Уранці зі сходу дув лише слабенький вітер, і тому капітан, будучи через це не в змозі робити достатню поправку на зюйд, привівся до вітру лівим галсом. Він дуже боявся тієї страшної західної течії, яка вже стільки разів обдурила його і позбавила можливості зайти до порту-притулку. Штиль тривав увесь день і ніч, і матроси, котрим доводилося сидіти на врізаному пайку із сушених бананів, знову почали виявляти невдоволення. Увесь день течія зносила «Піренеї» на захід, і не було вітру, щоб робити достатню поправку на південь. Під час першої напівзміни на півдні були помічені кокосові пальми. Їхні патлаті голови вказували, що внизу, під ними, лежить низький атол.

— Це — острів Тенга, — сказав Маккой. — Сьогодні вночі нам потрібен бриз, інакше нас пронесе мимо Макемо.

— Не розумію, що трапилося з південно-східним пасатом? — спитав капітан. — Чому він не дме? Що сталося?

— Уся справа у випаровуванні з великих лагун — їх тут дуже багато, — пояснив Маккой. — Це випаровування руйнує всю систему пасатів. Воно навіть відганяє вітри і наганяє шквали з південного заходу. Це — Архіпелаг Небезпек, капітане.

Капітан поглянув на старого і вже був розкрив рота, щоб вилаятися, але стримався і промовчав. Присутність Маккоя була як заслін прокляттям та непристойностям, що вирували в його голові і тремтіли на кінчику язика. За ті численні дні, що вони були разом, вплив Маккоя безперервно зростав. Капітан Девенпорт був справжнісіньким морським диктатором, він нікого не боявся, ніколи не стримувався у виразах, а тепер виявив, що не може вилаятися в присутності дідка з жіночим поглядом карих очей і туркотливим голубиним голоском. Збагнувши це, капітан пережив справжнє потрясіння. Цей дідуган був лишень нащадком Маккоя, Маккоя з «Баунті», бунтівника, який утік від шибениці, що чекала його в Англії, Маккоя, який був джерелом зла в ті давні часи, коли на острові Піткерн лилася кров, буйствувала хтивість і люди гинули насильницькою смертю.

Капітан Девенпорт не був релігійною людиною, але в ту хвилину відчув нестримне бажання кинутися діду в ноги і сказати те, чого він і сам не знав. Його глибоко вразила саме емоція, а не якась зв'язна думка, і він якимось незбагненним чином смутно здогадувався про власну нікчемність і меншовартість у присутності цього чоловіка з простотою дитини й лагідністю жінки.

Звісно, він не міг так принизитися в очах своїх помічників та матросів. Однак та лють, яка спонукала його до лайки, і досі в ньому вирувала. Раптом він гепнув кулаком по рубці й вигукнув: