— От і добре. Його поволі розвертає, — сказав Маккой, поглянувши за борт. — Прекрасний м'який пісок. Кращого місця і не знайти. Прекрасне дно.

Коли корабель розвертало кормою від вітру, на кормі вибухнув страхітливий стовп вогню та диму. Обпечений капітан, скорчившись від болю, покинув штурвал. Узявшись за фалінь шлюпки, що погойдувалася під кормою, він поглянув на Маккоя. Старий відступив убік, пропускаючи його.

— Ви — перший! — вигукнув капітан Девенпорт і, вхопивши Маккоя за плече, ледь не перекинув його через планшир. Але вогонь та дим були такими сильними, що капітан став спускатися відразу ж за дідком, і вони, звиваючись, зісковзнули в шлюпку майже одночасно. Матрос, що сидів на носі, перерізав фалінь фінкою, не чекаючи наказу. Весла, заздалегідь уставлені в кочети, опустилися у воду, і шлюпка хутко подалася геть.

— Прекрасне дно, капітане, — пробурмотів Маккой і озирнувся.

— Так, справді прекрасне дно, я вам дуже вдячний, — почулася відповідь.

І три шлюпки рушили до білого коралового берега, де шумів прибій. А за ним, скраєчку кокосового гаю, виднілися півдюжини хатин з листя та гілок і з десяток чи більше аборигенів. Широко розкривши від захвату очі, дивилися вони на велику пожежу, що запливла до них у лагуну.

Шлюпки увіткнулися в дно, і члени команди вийшли на білий піщаний берег.

— А тепер, — сказав Маккой, — мені слід потурбуватися про повернення на Піткерн.

КОЛИ СВІТ БУВ МОЛОДИЙ

КОЛИ СВІТ БУВ МОЛОДИЙ

I

Він був чоловіком дуже спокійним і врівноваженим. Видершись на стіну, він на мить обачливо затримався на її вершечку, напружено вслухаючись у вологу темряву — чи не криється в ній якась небезпека. Але бездоганний детектор його слуху не виявив нічого, окрім глухого завивання вітру в невидимих деревах, шерхіту листя та скрипіння гілок. Вітер нагнав густого туману, і хоча він не бачив його, зате відчував мжичку, яку пориви вітру кидали йому в обличчя. Стіна, на якій він наразі сидів, теж була мокрою.

Чоловік зістрибнув на землю потойбіч стіни так само безшумно, як і видерся на неї з протилежного боку. Потім видобув з кишені ліхтарик, але не став його вмикати. Хоч навколо і було дуже темно, він міг обійтися і без світла. Чоловік рушив крізь темряву, тримаючи палець на кнопці ліхтаря. Земля довкола була бархатистою і пружкою; її вкривав килим сухої соснової хвої, опалого листя та моху, килим, ніким, мабуть, не потривожений роками. Листя та гілки зачіпали його обличчя, але було так темно, що уникнути їх було неможливо. Невдовзі йому вже довелося йти вперед з витягнутою рукою, якою він мацав у темряві. І не раз рука впиралася в товсті стовбури велетенських дерев. Він знав, що довкола нього — лише дерева, він відчував, як вони бовваніють і нависають над ним. У нього з'явилося химерне і неприємне відчуття, що він — мікроскопічна тріска посеред гігантських стовбурів, які погрозливо нависли над ним і ось-ось роздавлять. Але чоловік знав, що за деревами — будинок, і сподівався знайти чи то дорогу, чи то звивисту стежину, якою він зможе легко до нього потрапити.