ВОЛОЦЮГА І ФЕЯ

Він лежав на спині. І спав так міцно, що його не могли розбудити крики погоничів і тупіт копит, що долітали з мосту. Завантажені виноградом, фургон за фургоном перекочувалися через місток і прямували долиною до виноробні, і переїзд кожного фургона лунав як вибух звуку та сум'яття в лінивій полуденній тиші.

Але чоловіка це аж ніяк не тривожило. Його голова зісковзнула зі складеної газети, і в кошлате занедбане волосся, що розсипалося по сухій траві, набилися реп'яхи та лисохвости. Чоловік являв собою не надто приємне видовище. Рот його розкрився, оголивши діру у верхньому ряді, де бракувало кількох вибитих зубів. Дихав він уривчасто і хрипко, час від часу буркочучи й болісно стогнучи уві сні. Спав чоловік дуже неспокійно: сукав руками, різко й конвульсивно сіпався і часто крутив сюди-туди головою по сухій траві. Здавалося, що цей неспокій частково спричинявся якимось внутрішнім дискомфортом, а частково — сонцем, яке світило прямо йому в обличчя, і мухами, що дзижчали, повзаючи у нього по щоках і повіках і час від часу перелітаючи з місця на місце. Повзати їм було більше ніде, бо решту обличчя вкривала кошлата борода — з легкою сивиною, але дуже брудна й вилиняла на сонці.

На вилицях чоловіка видно було плями дрібних червоних прожилок із застиглою кров'ю — сліди вчорашньої пиятики, після якої він, вочевидь, і відсипався. Саме цим і пояснювалася присутність великої кількості мух біля його рота, бо з нього сильно тхнуло перегаром. Чоловік був кремезний, широкошиїй та широкоплечий, з жилястими руками й деформованими важкою роботою пальцями. Але ця деформація не була спричинена якоюсь недавно виконуваною роботою, а мозолі, що проглядали крізь бруд на долоні незграбно вивернутої уві сні руки, були явно давнього походження. Час від часу ця рука спазматично стискалася в міцний кулак — великий, кістлявий і загрозливий.

Чоловік лежав у сухій траві на галявинці, що спускалася до обрамленого деревами берега струмка. По обидва боки галявини тягнувся паркан старого типу: з горизонтальними палями, закріпленими на хрестоподібних опорах. Але той паркан було ледь видно, бо він густо заріс кущами ожини, низькорослими дубками та молодими полуничними деревами. Поодаль у паркані виднілася хвіртка, що вела до затишного приземкуватого будиночка в каліфорнійсько-іспанському стилі. Здавалося, що цей будиночок природно виростав із навколишнього ландшафту, невід'ємною частиною якого він був. Ця приємна на вигляд, скромна й охайна споруда, від якої віяло миром та комфортом, зі спокійною впевненістю промовляла про того, хто знав, шукав і знайшов.