Ніколи не забуду, як я вперше це побачив. Якось я вечеряв один унизу. Я ніколи не п'ю вина, тому те, що сталося, було абсолютно нормальним і реальним. Коли я повернувся до свого кабінету, були літні сутінки. Я поглянув на стіл — а він за ним сидить. Це виглядало так природно, що я мимоволі скрикнув: «Джиме!» Я пам'ятаю все, що трапилося після цього. Звісно, що то була галюцинація. Я це знав. Узявши кочергу, я підійшов до крісла. Він ані ворухнувся, ані щез. Кочерга пронизала неіснуючу субстанцію і вдарилася об спинку крісла. Витвір фантазії — от що то було. Позначка від удару кочерги так і залишилася. Відірвавшись від записів, я обернувся, поглянув на неї і помацав кінчиками пальців заглиблення.

* * *

А він і дійсно досі зі мною сперечається. Сьогодні я крадькома зазирнув йому через плече. Він якраз писав історію нашої дискусії. Ті ж самі старі нісенітниці про вічність форм. Та ось я дійшов до того місця, де він розповів про мій практичний експеримент з кочергою. Але ж це несправедливо і це є неправдою. Ніякого експерименту я не здійснював. Просто він, падаючи, вдарився головою об кочергу.

* * *

Одного дня хтось знайде і прочитає те, що він пише. І це буде жахливо. Я підозріло ставлюся до слуги, який все зазирає та піддивляється — що ж там я пишу? Щось треба придумати. Кожен мій слуга цікавився тим, що я пишу.

* * *

Витвір фантазії. Усе це — витвір фантазії. Немає ніякого Джима у моєму кріслі. Минулої ночі, коли в домі всі спали, я обережно спустився у підвал і ретельно оглянув землю довкола димаря. Вона залишалася неторканою. Мертві не воскресають.

* * *

Учора вранці, зайшовши до кабінету, я знову побачив його в кріслі. Змусивши його, врешті-решт, піти, я увесь день просидів у кріслі, наказавши подавати мені їжу за робочий стіл. Таким чином мені вдавалося впродовж багатьох годин уникати його виду, бо з'являється він тільки у кріслі. Я стомився, але все одно просидів аж до одинадцятої години. Однак коли я підвівся, щоб піти спати, то, озирнувшись, знову уздрів його в кріслі. Він прослизнув у нього миттєво. Будучи витвором фантазії, він увесь день пробув у моїй свідомості. Як тільки він звідти щезав, то відразу ж з'являвся в кріслі. Оце і є оті його славнозвісні вищі щаблі існування — мозок брата і крісло? Утім, хіба ж він не мав рації? Хіба ж його вічна форма не стала такою розрідженою й ефемерною, що перетворилася на галюцинацію? Невже галюцинації і справді є реальними об'єктами? Схоже, одного дня саме такого висновку я і дійду.

* * *