— Кажуть, — провадив Гноб, — що він прислухається до слів білої людини з Великого Дому і схиляє свою голову перед богом білої людини, і ще більше — кажуть, що кров огидна богові білої людини.

Кіш опустив очі і стиснув кулаки. Навколо залунав зневажливий регіт. Шаман Мадван, великий жрець плем'я і заклинач, зашипів щось на вухо Гнобові. Тоді він пірнув у темряву і повернувся звідти на освітлений багаттям простір разом із струнким хлопчиком. Він поставив його перед Кіша і вклав у руку Кішеві ножа.

Гноб нахилився вперед:

— Кішу, о Кішу! Чи ти насмілишся забити людину? Дивись, оце мій раб Киц-Ну. Вдар його, о Кішу, вдар його всією силою своєї руки.

Киц-Ну увесь тремтів, чекаючи удару. Кіш дивився на хлопчика, і в голові йому проносились уривки високих моральних напучень містера Брауна і уявлялись язики полум'я в пеклі містера Брауна. Ніж упав на землю. Хлопчик полегшено зітхнув і, хитаючись, зник у темряві. До Гнобових ніг підповз величезний пес і, вищиривши зуби, намірився кинутись за хлопчиком. Шаман ударив собаку ногою. Це навело Гноба на нову думку.

— Слухай, Кішу, що б ти зробив, коли б з тобою так поводилися? — кажучи це, Гноб узяв шматок лососини і простяг його Білозубові, а коли собака хотів схопити рибу, замашно вдарив його дрючком по носі. — Може, й ти, Кішу, зробив би так само? — сказав він, показуючи на собаку, що плазував по землі і лизав руку господареві.

— Слухай! — Спираючись на Мадванову руку, Гноб звівся на ноги. — Я дуже старий, і тому, що я дуже старий, я скажу тобі: твій батько Кіш був могутній чоловік. Він любив слухати, як співають тятиви в бою, він кидав списа так, що кінець його прохромлював наскрізь тіло ворога. Мої очі самі це бачили. Але ти не такий. Ти зрікся Крука і вклоняєшся Вовкові, ти став боятись крові і примушуєш своє плем'я її боятись. Це недобре. Коли я був маленький, такий, як Киц-Ну, в усій нашій країні не було жодної білої людини. Потім один по одному вони прийшли до нас, і тепер їх багато. Вони — неспокійне плем'я. Навіть коли вони наїдяться, вони не сидять і не спочивають коло вогнища, не думаючи, звідки взяти м'ясо завтра. Ніби якесь прокляття лежить на них, і тому вони завжди працюють і не знають відпочинку.

Кіш здригнувся. Йому згадалася туманна легенда про якогось Адама, котрий жив за прадавніх часів, і він мимоволі подумав, що містер Браун казав правду.

— Вони з'являються всюди і простягають руки до всього, що бачать, а бачать вони все. Їх прибуває щораз більше, і якщо ми нічого не робитимемо, вони загарбають усю землю, а племенам Крука не стане місця. Через це нам треба боротися з ними, поки переб'ємо їх усіх до одного. Тоді земля буде знову наша, і, може, наші діти й наших дітей діти житимуть у достатках, і кістки їхні вкриються жиром. Надходить час великої боротьби, коли зітнуться Крук з Вовком. Але Кіш не буде битись і не поведе на бій своє плем'я. Ось чому не годиться, щоб він узяв за себе мою дочку. Так сказав я, Гноб, ватаг плем'я танана.