У другій половині дня Шрагін починав готуватись до нового допиту. Потрібно було переконати себе, що вчорашній біль уже переможений і не небезпечний. Для цього треба абстрагуватись від думки про нього, вступити в розмову товаришів по камері, узнати тюремні новини.

Добре перед допитом згадати своїх бойових друзів. Тримаються хлопці чудово, а йому так і належить показати їм приклад залізної витримки. Добре, але дуже важко перед допитом думати про дружину, про синочка, про старшу сестру, яка була йому за матір. Та як тільки він згадував рідних, серце його сповнювала ніжність і до горла підступав гіркий клубок. «Про це не можна», — казав собі Шрагін і поспішав думати про інше: про рідний Ленінград та про інші міста, які він бачив за життя, про друзів по довоєнній роботі, котрі тепер десь далеко, так само, як він, у бою; про партію, якій він раз і на все життя поклявся у вірності. На все життя і на смерть теж…

І от розчинялися навстіж двері камери, і тюремник кричав:

— Триста перший, виходь!

Триста перший — номер Шрагіна…

Цього разу допит був особливо важкий. Бульдог бив Шрагіна гумовим бруском тільки по голові і все в одне місце — трохи вище правої скроні. Ударить, почекає кілька секунд і знову б’є… Потім ще… Після третього удару Шрагін упав на підлогу, його перевернули, щоб відкрився правий бік голови, і Бульдог знову взявся за гумовий брусок… Найстрашніше, що Шрагін не втрачав свідомості…

В одній камері з Шрагіним сидів і верховодив у ній веснянкуватий рудий хлопець, якого всі звали Дока. Це було його прізвисько в злодійській зграї. Вони пограбували якогось багатого спекулянта, забрали золото, поділили, як ведеться: Дока — ватажок зграї — дістав половину, а всім іншим порівну. Потім посварились, і його «дружки» із заздрощів навели на свого ватажка лягавих. Доку арештували і тепер тягали на допити, били, вимагали показати, де він сховав золото. Однак хлопець усе зносив з дивовижною стійкістю і мовчав, а потім свою злість зганяв на мешканцях камери. Він був розчарований в людях і всіх сусідів по камері, крім Шрагіна, називав не інакше, як падло. Шрагін вражав його силою волі. Дока розумів, що німці хочуть його зламати і роблять для цього все, та «кремінний дядьок» стоїть перед ними на смерть, як намагається стояти і він сам… Помітивши, що між Шрагіним і Григоренком є зв’язок, Дока одного разу виліз на нари до Шрагіна і прошепотів:

— Ти тому соплякові, дядьок, не співчувай, він — товар тричі проданий. Вони з нього манну кашу зробили. Та тільки він і до цього був манкою. Розумієш, про що я, дядьок?