Я заснув. Не відомо, скільки спав, як раптом до слуху долинуло:

— Тихіше ви, крикуни! — утихомирював хтось. — Бачите, мариністи поснули.

— Якщо ті мариністи, що звикли смачно їсти, не бажають лишатися без обіду, пора їм прокинутись — кок приготував фірмову страву — антрекоти з гарніром, і днювальна скликає вже до столу.

Розмовляли хлопці з нашої каюти та їхні колеги — двоє океанологів, які завітали в гості.

Їсти мені не хотілось. Із заплющеними очима лежав я і слухав суперечку.

Говорив Альфред Заєць, морський геолог, койка якого була під моєю.

— …А я наполягаю: Вегенер — геній!

Альфред справді чимось схожий на зайця. Такі ж витрішкуваті, налякані очі, кругле, з невеликим, немов припухлим, носом обличчя, роздвоєна нижня губа. Вона не ховає великих рідких зубів, через що здається: хлопець, навіть коли злий, — усміхнений і добродушний.

— Теж мені генія знайшов! — заперечив йому океанолог Юрій Ступа.

Юрко — мовчазний, не схильний до теревенів — цілковита протилежність Зайцю, в якого рот майже ніколи не затуляється. До того ж Заєць приземистий, вайлуватий, а Ступа вигнався нівроку: каюта для нього низька, головою він дістає стелі. Навіть спить скоцюрбившись, бо ліжко коротке.

Хлопці товаришують, дружба-нерозлийвода, хоч незрозуміло, що їх єднає. Адже вдачею вони такі несхожі. Це особливо помітно під час їхніх суперечок, які нас із Куксою лише дратують.

Проте цього разу диспут мене зацікавив. Розмова точилася навколо питання про походження Землі, океанів та загибелі Гондвани.

— Відомо, — не вгавав на диво неговіркий Юрко, — ірландський архієпископ Асшер, посилаючись на святе писання — біблію, теж заходився тлумачити походження світу. І ти знаєш, до чого добалакався: буцімто Землю створено 4004 року до різдва Христового.

— Так, знаю, — погодився Заєць. — Асшер назвав навіть годину й день світотворіння: дев'ята ранку, неділя 23 жовтня. Ну, й що з того? — раптом перепитав він.

— А те, що Асшер шарлатан! — обурився океанолог. — Як, до речі, й усі церковники.

— Можливо, — примирливо мовив Заєць і знову завів своєї: — А Вегенер усе-таки геній.

Від Зайця доводилось чувати всяке. Тепер це його твердження про геніальність якогось Вегенера.

Що ж то за геній, якого так вихваляє мій сусіда? І я ще уважніше почав прислухатися до розмови.

Мало-помалу з'ясувалося… Над розгадкою походження Землі голову сушить не одне покоління. Висували найхимерніші припущення; на зміну одним приходили інші. Говорили, що Земля — дітище Сонця, від якого відшматувалася розжарена куля і поступово охолола. Інші твердили: наша планета утворена внаслідок скупчення розпорошеного в космічному просторі пилу.