— Зараз покажу, — відповів Заєць. — Дивіться!

Він, як то роблять ілюзіоністи, показуючи фокуси, просунув руку під скатертину, заворушив розчепіреними пальцями — і «блоки» порачкували врізнобіч.

— Оце, — пояснив, кинувши погляд на зубчастий папірець, — Африканський, а це Індійський. Далі — Тихоокеанський, Антарктичний. Коли блоки розсуваються, виникають глибоководні западини, а при зіткненні їх — гірські кряжі.

— Тепер цю теорію про дрейф материків ладні вважати всеосяжною — забуті здогади Пелегріні, Биханова й Вегенера, до яких повернулися через десятиліття, лише сипнули приском до гарячого.

Так Зайцеві заперечував Ступа.

— За Вегенером і його послідовниками виходить, що материки пливуть, ніби айсберги? — перепитав він. — Чи не так?

— Виходить, що так, — великодушно погодився Заєць і розтлумачив: — Ще недавно ми не могли впевнено про це сказати. На поміч прийшли ви, океанологи, довівши, що земля під водою, тобто дно, мов шрамами, покраяне коритоподібними вирвами — рифтами. Ті заглибини розтинають дно там, де височать серединні хребти — підводні гірські пасма, які, мов щупальцями, на десятки тисяч кілометрів уподовж обплутали земну кулю, переходячи з океану в океан. Але річ не в цьому, — зауважив Заєць. — Для нас, морських геологів, важливо те, що доведено: рифтові долини — місця, де з глибин Землі, з її мантії вичавлюється в'язка речовина, яка розтягує, а потім і розриває кору під океаном. Кора розсувається — і материки «пливуть».

— Ти мені баків не забивай! — сердито відказав Юрко. — Я ходив у рейси на «Витязі», бачив, як з рифтів піднімали мантійну речовину з чималим вмістом заліза та інших металів. Це, справді-таки, засвідчило, що в районі серединних хребтів є гідротерми — рудоносні джерела, які просочуються з глибин Землі.

— Тоді з чим же ти не погоджуєшся? — перепитав Заєць.

— З рухом материків, — відповів Юрко. — Це ще баба надвоє ворожила, — скептично посміхнувся він, — рухаються вони чи ні.

— Ти що, не віриш у теорію дрейфу? — і собі втрутився в розмову другий океанолог, що теж, як і його товариш, сидів нишком, слухаючи перепалку Ступи й Зайця.

— Аніскілечки!

— Тоді поясни, на чому ґрунтується твоя невіра, — уїдливо запропонував Альфред.

— Будь ласка.

Юрко заходився аргументувати свої погляди.

Говорив він не кваплячись, карбуючи кожне слово. Згадував прізвища вчених, які заперечують теорію дрейфу. І, між іншим, назвав ім'я начальника нашої експедиції, Гліба Семеновича.

— А він на цьому зуби з'їв, — мовив Юрко. — Не вірити йому не можна — людина в морських експедиціях провела життя.