Леонід ТЕНДЮК ОСТАННІЙ РЕЙС «СІНТОКУ-МАРУ»
Леонід ТЕНДЮК
ОСТАННІЙ РЕЙС «СІНТОКУ-МАРУ»
ОСТАННІЙ РЕЙС «СІНТОКУ-МАРУ»
ОСТАННІЙ РЕЙС «СІНТОКУ-МАРУ»
Утік від тигра, а потрапив до дракона.
Раніше він дув з півночі, огортаючи острови липким, холодним повітрям. Сніговий саван, під яким пагорбилося громаддя гір, за довгу зиму закрижанів.
Тепер сніг, поволі набубнявілий, поточений принесеним із океану теплом, якось помітно осів.
По узвишшю де-не-де випнулися руді маслаки скель.
Мукудорі, власник неіснуючої більше шхуни «Сінтоку-мару»[1] з розплющеними очима лежав горілиць.
Сяк-так зведена з найденого на узбережжі плавника зимівля скоріше нагадувала лігво звіра, аніж людське житло.
З кутків хижо ошкірювали ікла брили голих базальтів. На долівці валялися потрощені й вилизані до блиску рештки кісток.
Убоге збіжжя мешканців цієї нори — саморобний, виготовлений із мушлі черпак, кам'яні жорна, якими перемелюють суху морську капусту, інші примітивні речі — свідчили про боротьбу людини за існування й, мабуть, недавно пережиту трагедію.
Тьмяне світло, пробившись крізь щілини бамбукового даху, змішалося з темрявою. В каламутному присмерку хитнулися тіні.
Вони то випростувалися, то нижчали, ніби їх зводила судома.
З глухого закутка хтось тихо прошепотів:
— Зараз або ніколи…