Василь лежав щокою на розтрощеному щитку приладів, і зі скроні в нього стікала кров. Дубинський нахилився до пілота й побачив невидющі мертві очі. Він погладив Василя по щоці, відчувши долонею, як холодіє в нього шкіра. Майнула думка: вони розбилися й літак може загорітися. Але ж дівчина! І де другий пілот?

Тільки встиг він подумати про нього, як у розтрощених від удару дверях з’явилося перекошене від ляку Олегове обличчя.

— Швидко на вихід! — крикнув Олег.

Павло Олександрович підхопив дівчину й виніс з літака. Тепер можна було огледітись і оцінити обстановку. Літак врізався носом у невеличке болото, гвинт зламався, і праве крило відлетіло на кілька метрів. Бензобак, певно, не пошкодило, бо бензином не пахло, та все одно пожежі можна було чекати від замикання в електропроводці.

Дубинський наказав другому пілотові:

— Давай, Олегу, треба витягнути Василя Васильовича.

Він рушив до літака, однак пілот стояв нерішуче, і Дубинський, уже протиснувшись у розтрощені двері, гукнув:

— Ну, що ж ти!

Вони витягли пілота, остаточно пересвідчившись, що він мертвий. Олег побіг до дівчини, що сиділа просто на мокрій землі, а Дубинський повернувся в літак. Упевнившись, що електропроводку не пошкоджено, покликав Олега — той мав визначити, чи можуть вони повідомити про аварію по рації.

Пілот боязко протиснувся в літак, оглянув рацію і безнадійно похитав головою.

— Не буде діла…

— Координати? — коротко запитав Дубинський.

— Приблизні. Василь Васильович устиг тільки передати повідомлення про вимушену посадку. Відмовив бензопровід.

Що ж, у Петропавловську знають про аварію й почнуть розшуки. Однак погода така, що навряд чи літак або вертоліт підніметься в повітря. А туман і мряка можуть стояти тут місяць…

Дубинський перепитав вимогливо:

— І все-таки, де ми?

— За сто двадцять — сто п’ятдесят кілометрів від Петропавловська. — Олег розклав карту, тицьнув пальцем. — Тут.

Дубинський замислився. Найближчий населений пункт кілометрів за дев’яносто, подолати цю відстань буде важко. До речі, як у них з харчами?

Пілот лише розвів руками.

— Здається, щось є у Галі… — сказав невпевнено.