Марія поставила на стіл омлет з беконом, паруючий кавник, підсмажені скибочки хліба, джем.

— Даруйте, що так скромно! — вибачилась вона. — Але припаси в мене досить одноманітні. Чим багаті, тим і раді.

— О фрау, ми завдали вам стільки клопоту!

— Менше, ніж я вам. Коли подумаю про довгу безсонну ніч…

— У затишку й теплі вона не здаватиметься надто довгою. А ми звикли до всякого: годинами стояти на морозі, мокнути під дощем. От вам, справді, треба спочити.

— Хтось з вас залишиться нагорі?

— На жаль. Не хотілося б вас наражати на небезпеку. Ми перенесемо ваше ліжко, куди ви накажете.

— Я вдовольнюся кріслом. Мені однаково не заснути.

— Маючи стільки ліків від безсоння! Навіщо даремно себе виснажувати? Ми з Віллі виспалися перед чергуванням, погляньте: він і досі гаразд не прокинувся.

Зачувши своє ім’я, другий поліцай кліпнув повіками, миттю схопився на рівні ноги і виструнчився:

— До ваших послуг, гер Коппе!

— Поки за командира тут фрау Кеніг. А вона запрошує нас до вечері.

— О, такій команді не можна не скоритися! — Віллі Зонненбург ласо повів носом, вдихаючи випари їстівного, спробував галантно вклонитися, але його квадратовий тулуб лише незграбно шарпнувся вперед, навздогін за кивком голови, надто поспішним для його неповороткої статури. Віддавши таку данину ввічливості, він першим опинився біля столика і нетерпляче взявся за спинку стільця.

За вечерею Коппе і Зонненбург намагалися розважити гостинну власницю аптеки, розповідаючи про цікаві випадки з власної практики. Власне, говорив здебільшого Коппе, його підлеглий лише зрідка вставляв свої репліки, що мали уточнити ту чи ту ситуацію. Іншим разом Марія слухала б обох упівуха. Як усі люди, звиклі чинити добро, вона відчувала непоборну відразу до всього лихого, до розмов, явно розрахованих на те, щоб полоскотати нерви тим, хто слухає, пікантними подробицями з чужого життя. В останньому випадку її холодний відчужений вигляд виливав на оповідача, наче цебро крижаної води. Сьогодні вона зрадила цій звичці. їй байдуже було, про що говорили, вона сама втручалась у розмову, аби не мовчати, аби не лишитися наодинці з своїми думками, прискорити плин часу.

Приблизно о десятій Зонненбург піднявся нагору, Коппе примостився на спостережний пост біля вікна провізорської. Накрившись пледом, калачиком згорнулась у старовинному великому кріслі Марія.

Залягла темрява. Запала тиша.

Цілий день Марія з острахом чекала того часу, коли вона залишиться сама з собою наодинці. І ось він настав, щоб безжально мучити її страхом, каяттям, почуттям самотності, сумнівами. Тисячами голосів звучить для неї ця тиша. Заплющивши повіки, молода жінка силкується опанувати бігом своїх думок, зосередитись на найголовнішому. Ключ! Ні, про нього годі думати. Зробленої помилки не виправити, можна послабити лише її наслідки. В який спосіб? Де і в чому може таїтися небезпека? Перебираючи в пам’яті події минулого дня, вона прискіпливо перевіряв кожен свій крок. Здається, в її поведінці нема нічого, що могло б здатися поліції підозрілим. Прихід слюсаря, щоб поставив нові замки? Цілком природне з її боку бажання убезпечити свою кімнату від нового вторгнення. Особою слюсаря ніхто не зацікавився, бо гер Себастьян повівся з ним, як з давнім знайомим, і поспішив його вирядити, попросивши зайти за два-три дні: «Я тоді скажу, ми ж з вами сусіди». Телефонна розмова з Зеллером? Через присутність поліції Марія не змогла йому пояснити, чому відіслала слюсаря, просто сказала, що ліків, про які він питає, в аптеці, на жаль, нема. Не зовсім вдало з її боку придумано, Гельмут, звичайно, не зрозумів, чому вона так розмовляла. Тобто зрозумів, що говорити вона не може, але жодної інформації так і не дістав. Коли вже так сталося, треба було попросити Себастьяна розшукати Зеллера ввечері, пояснити йому ситуацію, поспитати поради. Невідомо, як мине ця ніч, невідомо, що чекає на неї завтра. Одного разу вона вже схибила з ключами, де гарантія, що не схибить удруге. Фред сказав, щоб вона сама себе покартала, тільки не перебирала міри. Вона й справді втрачає рівновагу, ті кляті ключі стоять у неї перед очима, дзенькаючи на ланцюжку.