— Попадання відмінне. Серце! — констатував інструктор.

— Для цих вправ кімната замала, — пояснив Шлітсен. — Доки дозволяла погода, ми їх відпрацьовували па повітрі. Кращі курсанти влучно поціляють у макет чи манекен з відстані двадцяти метрів.

— Непогано! — схвалив Думбрайт і, поляскавши курсанта по спині, привітно кивнув інструктору.

— Я попросив би вас зайти і в отой клас, — вказав Шлітсен на двері в кінці коридору. — Познайомитися з керівником групи, який сьогодні провадить там навчання. Своєрідний унікум: живий покійник. Нунке упхнув його до школи тимчасово, поки у вищих сферах вирішать його долю. Та, виявилося, він для нас людина вельми корисна. Виученик самого Отто Скорцені! А кожен з тих, кому поталанило пройти науку в замку Фріденталь, — ас своєї справи.

— Ховається від правосуддя і, звісно, під чужим ім’ям?

— Щось подібне. Тепер його прізвище Зепп. Вальтер Зепп.

Стишивши ходу, Шлітсен коротко розповів Думбрайту історію з викраданням Вернера Больмана і його фальшивим похороном.

Не заходячи до кімнати, Шлітсен і Думбрайт зупинилися на порозі так званого класу. Тут також навчали вбивати, тільки в інший спосіб — голіруч.

Начальник школи подав керівникові групи знак продовжувати лекцію, і той, анітрохи не знітившись, повів далі свою розповідь:

— Так от, підкреслюю ще раз: ви навіть не уявляєте, яка то тендітна річ організм людини. Знаючи, куди бити і як бити, ви неодмінно подолаєте супротивника. Існує багато надійних ударів. Сьогодні ми опрацюємо декотрі з них: удар у сонну артерію (Зепп повернув манекен і показав дві позначених червоним точки на шиї ззаду), удар у перенісся і удар по горлянці. Робиться це так.

Рука швидко знялася вгору, і ребро долоні врізалось у гумове горло манекена саме там, де стояла червона позначка. Під час удару фізіономія Зеппа перекривилась, блиснув оскал зубів. Здавалось, на мить майнуло справжнє його обличчя, щоб одразу ж сховатися за виразом зверхності і звичної діловитості.

Курсанти реагували на щойно бачене по-різному. Одні пригнічено знітились, вражені несумісністю між звичайними буденними словами і зловісним їх змістом. Інші жадібно, з хворобливою цікавістю всмоктували в себе все почуте і побачене. Декотрі лишалися байдужими. Ці або вміли добре приховувати свої почуття, або ж їх настільки пошарпало життя, що вже важко було будь-чим вразити.

— Зовсім сирий матеріал, — невдоволено буркнув Думбрайт, коли за ними зачинилися двері.

— Група тільки почала спецпідготовку. Тижнів за два ви їх не впізнаєте.

— Мене більше цікавлять ті, на кого вже сьогодні можна розраховувати.