Спересердя надто рвучко відсунувшись від стола, Григорій підвівся.

— Даруйте, генерале, мені треба зателефонувати. Сподіваюсь, ви ще не підете?

— А? Що? — сіпнувся Воронов, наче прокинувшись зі сну. Зрозумівши врешті, в чому річ, він махнув рукою. — Так, так, трохи посиджу. Хай їй грець, цій погоді, не хочеться й носа висовувати на вулицю.

Григорій і справді зателефонував у агентство, попередив, що затримається. Вертаючись, він уповільнив крок біля дверей, що відокремлювали підсобне приміщення від залу.

Крізь верхні дверні скельця йому добре було видно Воронова. Той схилився над газетою.

Щоб не сполохати старого, Григорій завернув до туалету, повільно вимив руки, пригладив біля тьмяного трюмо й без того гладко зачесане волосся. З дзеркала на нього дивилося стомлене обличчя. Він ніби вперше побачив дві глибоких зморшки над переніссям, посріблені скроні. Дорого йому коштували два повоєнних роки! Думка ця майнула, не збудивши жалю. Він відчував себе більш зрілим для борні, а за набутий досвід завжди доводиться сплачувати. Не так страшно, коли ризикуєш сам; а от коли справа стосується інших, як оце зараз Домантовича…

Коли Григорій повернувся, Воронов відразу підвівся.

— Довгенько ж ви розмовляли! А мені спали на думку свої справи, дещо невідкладне. Збирався уже йти не попрощавшись. І раптом стало шкода. Уявив, як ви злякаєтесь, побачивши, що я зник. Ще подумаєте — побіг до Думбрайта на розправу. Або до Шлітсена, щоб вислужитися. Адже ви розбовкали мені таке, що мали тримати за зубами, прикусивши язика. Я дуже вам вдячний, Фред! Ви непоганий хлопець, стали б і зовсім путящим, якби позбулися дурної німецької пихатості. Втім, ви поставились прихильно до дідугана, а це вже дещо означає. Так само, як і ваше ставлення до Ірене. Можливо, виховуючись у Росії, ви щось почерпнули і від слов’янської добросердечності? Га, Фред? Та не дивіться на мене вовком, я ж жартую! Ну якого дідька ви образились?

— Згадав вашу добросердечність, генерале. Щось я не помічав, щоб ви дуже полюбляли своїх ближніх.

— А що в мене залишилось від росіянина? Як ви сказали, саме прізвище, та, може, ще нахил покуражитись наостанку. О, ви ще почуєте про старого Ворона! Таке їм утну…

— Шкода, що при цьому не буде мене. Сьогодні чи завтра виїду, а коли повернуся, і сам не знаю.

Вони довго прощалися. Генерал спочатку посмутнів, потім його охопило екзальтоване збудження і він знов і знов нахвалявся морально знищити Думбрайта, покепкувати з нього так, що той вік не забуде. Його розпирало бажання поділитися з Шульцем своїм задумом, та обережність взяла гору, Воронов споважнів. Лише, так би мовити, під завісу, коли Шульц уже був біля виходу, він ще раз голосно гукнув: