Генерал сів у крісло, і Кервуд міг побачити його обличчя. Він навіть пошкодував, що поставив це запитання. Мабуть, генерал зараз розчарувався остаточно в здібностях Генрі Кервуда.

— Як це німці не розіб'ють Радянський Союз? — перепитав генерал. — Ви ставите якісь нерозумні і безтактні запитання. Це вже давно вирішено у Вашінгтоні. Там не помиляються. Я хочу знати, чи зрозуміли ви моє завдання.

— Так, — поспішив відповісти Кервуд, щоб якось розвіяти неприємне враження від свого несподіваного запитання. — Я сподіваюся, мені вдасться виконати ваше завдання. Звичайно, коли у моєму розпорядженні будуть відповідні матеріальні й транспортні можливості.

— За це можете не турбуватися, — відмахнувся генерал, і Кервуд зрозумів, що, очевидно, комусь дуже хочеться мати Крайнєва в Америці і грошей на це не шкодуватимуть.

— У мене будуть ще якісь спеціальні завдання?

Генерал Старк знову кілька хвилин подумав.

— Ні, — нарешті рішуче відповів він, хоч йому дуже хотілося сказати «так» і доручити Кервудові ознайомлення з роботою Крайнєва. — Ні, — ще раз повторив він, підкреслюючи своє слово енергійним рухом руки. — Коли ви візьметеся до інших завдань, то можете проґавити основне. Отже, нічого і нікого, крім Крайнєва. Ні, мабуть, не тільки його одного. Підготовчу роботу можна також вести серед його найближчих співробітників. Вони теж можуть бути дуже корисними. Постарайтеся стати його приятелем, другом, чим завгодно. Повторюю, для нас усіх буде великою неприємністю, коли німцям пощастить захопити Крайнєва.

Задзвонив телефон, м'яко, стримано, ніби зашарудів, — генерал не любив надто різких дзвінків. Він узяв трубку, мить послухав, схвально хитнув головою.

— Я думаю, що завдання ваше буде легшим, ніж ми всі гадаємо, — сказав він, — за сьогоднішній день німці просунулися на тридцять кілометрів. А коли перед Крайнєвим стане дилема — американці чи німці, то він безперечно вибере нас. З німцями у нього старі рахунки. А ми ж все-таки, як-не-як, «союзники».

І генерал Старк розсміявся, дуже задоволений із свого дотепу. Повідомлення, передане телефоном, створило йому хороший настрій. От коли б уже швидше складав зброю Радянський Союз, а там і німців можна буде задушити.

З цих приємних думок вивів генерала голос Кервуда.

— Мене пошлють туди спеціально чи я мушу чекати якоїсь нагоди.

— Очевидно, доведеться почекати нагоди, — відповів Старк, — не треба надто рано розкривати всі свої справжні наміри. Це було б з нашого боку недалекоглядно.

Він знову підійшов до вікна. Тепер на вулицях панувала темрява. Генерал глянув на годинника. В Нью-Йорку давали пробну повітряну тривогу, хоч ніяка небезпека не загрожувала і не могла загрожувати місту. Генерал задоволено потер руки. Німці наступають. Все йде на добре.