— Правильно. І твій заступник Валя думає так само. Отже, чим швидше ви тут усе приведете в порядок, знайдете людей, матеріали, інструменти, тим буде краще.

— Я його ще сьогодні почну перевертати, — пообіцяв Полоз.

— Бажаю успіху, — відповів Валенс.

Вони ще трохи поговорили, і коли Полоз пішов, Валенс довго сидів мовчки, думаючи про силу витримки майора Полоза.

РОЗДІЛ ОДИНАДЦЯТИЙ

РОЗДІЛ ОДИНАДЦЯТИЙ

Віра Михайлівна Соколова повільно, обережно, намагаючись не ворухнути плечем, встала з ліжка і підійшла до вікна. Жовтень ішов над Києвом, каштани на вулиці Леніна облетіли видно голе міцне гілля. З сірого похмурого неба зривається дрібний колючий сніжок. Холодно на вулиці, незатишно.

В сусідній кімнаті щось зашаруділо — Віра Михайлівна прислухалася: ні, це тільки здалося, нікого немає у квартирі. Берг від самісінького ранку подалася на роботу, німець — не то охоронник, не то ординарець, — мабуть, сидить на площадці, його можна викликати, натиснувши кнопку.

Соколова знову подивилася вниз. Як мало людей проходить по вулиці Леніна, ніби вимерло все в Києві. Тільки каштани стоять незмінні, незборимі у своїй красі, вони навіть тепер, восени, незабутньо гарні.

Від кількох хвилин стояння плече заболіло знову. Віра Михайлівна лягла. Думки текли повільні, але насторожені. Це почуття настороженості, не зникало весь час від тої хвилини, коли Соколова побачила Любов Вікторівну Берг. У цій квартирі поруч живуть два вороги, хоч правильніше ці відносини визначити як стосунки тюремника і в'язня. Але чого хоче від Соколової Берг, зрозуміти поки що неможливо. Вона завжди дуже привітна, люб'язна, розповідає останні вісті, радіє з успіхів гітлерівських військ, які все ще просуваються вперед, і навмисне не хоче помічати, що її бранка мало не кричить від цих вісток.

Але ж Берг, напевне, має якийсь план, вона чогось вимагатиме, щось хоче зробити з Соколовою. Вона не може бути такою люб'язною і запопадливою, не маючи якоїсь певної мети. Минуло вже більше місяця з того дня, коли вони зустрілися вперше, а й досі не було сказано жодного слова, яке дало б привід думати, ніби Берг має якісь задні думки чи плани. Але в люб'язність цієї гестапівки Соколова не може і на мить повірити, надто добре вона знає Любов Вікторівну, щоб хоч припустити таку можливість.

Чого ж вона хоче? Важко, майже неможливо відповісти на це запитання. Ясно тут тільки одне: якось використати Віру Михайлівну гітлерівцям не вдасться, хай вони про таке і не мріють. А що ж вона сама, Соколова, так і буде сидіти склавши руки? Так, поки не одужає, буде вичікувати. Треба набратися сили, а тоді визначиться план дії. Не може бути, щоб у Києві не залишилося своїх людей, тут, напевне, є і підпільна організація і окремі залишені комуністи. Як зв'язатися з ними — ще невідомо, але вона знайде спосіб і зв'яжеться.