Вирок оскарженню не підлягав і десятого на світанку був виконаний.

Рішення військового трибуналу збіглося з найбільшим успіхом Червоної Армії на фронті: були прорвані білогвардійські укріплення на Перекопському перешийку. Почалося визволення Криму.

Тоді ж відділ боротьби з бандитизмом херсонського ЧК приступив до операції по знищенню банди Смагіних.

Але раніше треба розповісти про деякі події, що відбулися в житті Олексія Михальова.

Болісно і тяжко переживав Олексій смерть Воронька. Він готовий був приписати собі одному всю вину за його загибель. Не було дня, щоб він, перебираючи в пам'яті подробиці їх невдалої вилазки, не картав себе за те, що не добив вартового, що не умовив Воронька забиратися з хутора відразу, як тільки вартовий зчинив тривогу, що не послухав Воронька і тягнув його на собі, а не пішов, як той пропонував, в Олешки по підмогу — а може, й справді встиг би привести?! Він уже страшенно шкодував і досадував, що взагалі добився дозволу на цю справу.

Йому здавалося, що товариші теж осуджують його.

Коли Олексій привіз у Херсон убитого Воронька, в Степіно був посланий на баржах кінний загін ЧОПу під командуванням Філімонова. Бандитів там уже не застали: вони встигли переправитися на правий берег, і Філімонов рушив слідом за ними.

Поблизу села Воскресенки він наздогнав і оточив братів-розбійників. Бій був гарячий, але довести справу до кінця Філімонову не вдалося, частина банди — а з нею Марков і обидва Смагіни — вирвалася з оточення і втекла. Філімонов понад місяць переслідував їх, але це не привело до бажаних наслідків…

Обставини, при яких загинув Воронько, Олексій докладно виклав у доповідній записці на ім'я голови ЧК. Проте він не знав, що з Філімоновим у Степіно поїхав співробітник «б. б.» Матвій Губенко, якому Брокман доручив ретельно перевірити все, що написав Олексій. Губенко незабаром повернувся і доповів, що факти підтвердилися. Хуторяни засвідчили, що вночі, після переправи Смагіних, на правобережжі серед смагінців, що лишились на хуторі, був переполох. Гадали, що на хутір випадково забрели червоні і, напоровшись на бандитів, «покидали бомби та й втекли. Шукали їх, шукали другого дня навколо, тільки нічого не вишукали». А пізніше пішла чутка, що в селі Козачі Лагері червоні перебили до останнього величезну банду. Старанний Губенко з трьома бійцями з'їздив у Козачі Лагері, знайшов жінку, яка позичила Олексієві човна, дізнався від неї і від її сестрички, як все сталося, і навіть оглянув згарище на місці хати Сафонова. Він, до речі, зробив те, про що забув приголомшений усім, що сталося, Олексій: конфіскував для червоноармійки у Степіно велику парусну шаланду. Однак жінка рішуче відмовилася взяти її, побоюючись помсти бандитів. Тоді Губенко залишив їй розписку в тому, що в неї «на потреби Радянської влади тимчасово позичено човен, який вона може в першу-ліпшу мить одержати в херсонському ЧК після пред'явлення цього документа»…