Ми подолали всіх. Того, що був у воді, вкинули в їх човен, потім узяли човен на буксир і попливли на середину річки. Там, де течія була найшвидша, ми вкинули труп у воду, щоб його понесло вниз по Оріноко.
Один акавой ще жив. Фуюді намагався добути від нього які-небудь відомості, але даремно. Полонений втратив притомність і згасав. І він вслід за іншими пішов у річкову безодню.
На нашому човні було двоє вбитих і один поранений. Усі інші відбулися легкими ранами. Ворог був запеклий і хоробрий і, незважаючи на наш раптовий напад і свою малочисельність, завдав нам відчутних втрат. Бій закінчився так швидко, що човен Арнака не встиг і доплисти.
Ми поверталися мовчки, один човен майже біля другого, третій, захоплений у ворогів, — на буксирі. Всі ми глибоко замислились.
— Арнак, — промовив я приглушено, коли ми входили в наше озеро. — Ти розумієш, що війна почалася? Вона буде кривавою. Ми вбили шістьох. Я тільки тепер побачив, що таке акавої — або ми їх знищимо дотла, або вони нас!
— Ми їх, — відповів він спокійно, але твердо. Потім додав немовби для пояснення: — Тепер ми знаємо, де їх схованка…
Більшість жителів Кумаки не спала, очікуючи нашого повернення. Всі раділи, що ми здобули перемогу. Але було чого і сумувати: не всі повернулися живими.
Я наказав для більшої безпеки подвоїти варту довкола хат з акавоями, потім викликав старшин і найголовніших воїнів на другий кінець селища, щоб доповісти їм про все.
— Більш-менш точно ми знаємо, де стоять табором акавої: на другому боці Ітамаки, над лагуною, за піщаною косою. Ще цієї ночі туди попливуть наші розвідники і ранком визначать точно місце їх табору. Потім вирішимо, як їх знищити.
— Хто поведе розвідників? — запитав Манаурі.
— Хто? І справді, — сказав я, — це дуже важливе завдання. Може, я…
Почулися заперечливі вигуки, що я вночі не спав, що у мене болить ліве плече, що мушу зберегти сили для майбутнього, і ця турбота щиро розвеселила мене.
— Так хто ж піде, до біса? — вигукнув я.
— Я! — сказав Арнак.
22 ПРИБУТТЯ АНГЛІЙСЬКОГО БРИГА
ПРИБУТТЯ АНГЛІЙСЬКОГО БРИГА