«Що приніс мені цей могутній корабель, яку долю? Чи посміхнеться мені вона, чи це нова загроза, нещастя?» лізли в голову думки.

Коли бриг під назвою «Капрікорн» кинув якір напроти Кумаки за кілька десятків сажнів од берега, капітан, частина моряків, а також Катаві і варраули зійшли по трапу до шлюпки і підпливли на ній до берега. Згідно з індійським звичаєм, я чекав гостя під дахом просторої повітки в товаристві Манаурі та інших вождів. Недалеко стояв Вагура із своїм загоном, немов особиста варта. Всі чоловіки Кумаки були також озброєні, але вони розійшлися по хатах, щоб не потрапляти на очі.

Я вийшов назустріч, і ми зустрілися на середині дороги. Капітан був високий, ставний чоловік, віком близько сорока років, із світлим волоссям і синіми очима. Вираз його обличчя, обрамленого бакенбардами, свідчив про силу волі, віру в себе, наполегливість.

Обличчя було не відразливе, навпаки, швидше приємне.

Піднімаючи капелюхи з широким розмахом, ми подали один одному руки, і я сказав:

— Сердечно вітаю вас, сер, у нашій малогостинній пущі!

Капітан ступив два кроки назад і пильно, з неприхованою настирливою цікавістю, розглядав мене з ніг до голови, посміхаючись. Нарешті він добродушно перервав досить тривале мовчання:

— Як поживаєте, містер Джон Бобер? Well, я собі так і уявляв вас, не інакше! Я дивлюся на людину, яка підіймала заколот у Віргінії і за голову якої законна влада визначила добру ціну. Ця людина приєдналася до компанії піратів, потім, захищаючи втікачів-невільників, двічі вщент розбивала загони іспанців, і до того ж захопила хорошу шхуну, а також забрала у них велику кількість вогнепальної зброї. Ця людина скрутила в баранячий ріг дона Естебана, посланця венесуельського губернатора в Ангостурі, а потім ще й побила його людей. Ця людина, користуючись довір'ям двох племен, араваків і варраулів, є ніби королем нижнього Оріноко…

Капітан виголошував довгу тираду в приязному тоні. Я слухав його, і моє здивування зростало: звідки ця незнайома мені людина знає стільки подробиць з мого життя? Коли він на хвилину зупинився, я перервав його промову і сказав:

— Якщо ви мали намір цими словами викликати у мене величезне здивування, то ви свого досягли. Так, так, ну й розвідка у вас, як я бачу! Тільки в двох місцях вийшла помилка.

— Що ви кажете? — розгубився той, наче йшлося про його честь. — У яких же це місцях?

— Я не вбивав людей дона Естебана…

— Але ж кілька чоловік загинуло?

— Так, загинули, але не з моєї вини… Ну і з цим королем нижнього Оріноко теж щось не клеїться!.. Але, будь ласка, сер, розкрийте мені таємницю, яким чудом ви дізналися про все?