— Слухай-но, Гарлі, — відповіла вона напруженим шепотом: — А ти ніколи не бачив цього пса?

Чоловік похитав головою.

— Ні, бачив, — переконувала вона. — Глянь на оте зморщене вухо. Подумай! Подумай добре!

Та Гарлі знову похитав головою.

— Згадай Соломонові острови, — наполягала вона. — Згадай «Аріеля». Згадай, як ми з Малейти, де до нас прибився Джеррі, вернулися в Тулагі, і там у нього був брат, що стеріг тубільців на вербівній шхуні.

— І звали його Майкл… Ну, далі, далі.

— В нього було таке саме зморщене вухо, — нагадала Вілла. — І кошлата шерсть. Він був рідний брат Джеррі. Їхнього батька й матір звали Теренс і Бідді. Вони жили в Мерінджі. А Джеррі — наш Співунчик. І цей пес теж співає. І вухо в нього зморщене. І звати його Майкл.

— Неймовірно, — сказав Гарлі.

— Якраз тоді й цікаво жити, коли неймовірне справджується, — відказала Вілла. — І оце саме така хвилина. Я певна.

Та його твердий по-чоловічому розум ніяк не хотів повірити. А вона по-жіночому наполягала, що це якраз справдилось неймовірне. Тим часом пес на сцені вже співав «Боже, бережи короля».

— Це теж доказ, що я не помиляюся, — провадила Вілла. — Жоден американець не подумав би вчити свого собаку британського гімна. Отже, його перший хазяїн був англієць. А Соломонові острови належать Англії.

— Ну, це доказ слабенький, — усміхнувся Гарлі. — А ось вухо мене дужче переконує. Я вже згадав. Я пригадую той день, коли ми були на березі в Тулагі й Джеррі з нами, а його брата привезли вельботом з «Ежеиі». І в того брата було отаке саме зморщене вухо.

— І це ще не все, — доводила Вілла. — Багато ти бачив співучих собак? Тільки одного — Джеррі. Видно, таке трапляється дуже рідко. То чи не ймовірніше, що вони вродились від тих самих батька й матері, ніж від різних? Джеррі вродився від Теренса й Бідді. І цей теж. Це Майкл.

— Так, він був кошлатий і вухо мав зморщене, — міркував Гарлі. — Я ніби увіч бачу, як він стоїть на прові вельбота, а потім бігає берегом бік у бік із Джеррі.

— А якби завтра вони знов побігли бік у бік, ти б повірив? — спитала вона.

— Еге, така в них була звичка, і в Теренса з Бідді теж, — погодився він. — Але ж це не близький світ! Де Соломонові острови, а де Сполучені Штати.

— А Джеррі ж попав сюди? — відказала Вілла. — Якщо Джеррі міг попасти з Соломонових островів у Каліфорнію, то чом не міг Майкл? І чим це дивніше?.. О, слухай, слухай!

Собака вже співав на біс «Краю рідний, краю». Коли він доспівав до кінця, на сцену під бурю оплесків вийшов Джекоб Гендерсон, щоб разом із псом уклонитись публіці. Вілла й Гарлі хвилинку мовчали. Потім Вілла мовила ніби не до речі: