Півгодини гасав він по цілій арені — за два з половиною місяці неволі це він уперше опинився на такому просторі. А потім довгий залізний гак, простромлений крізь грати, зачепив петлю на кінці линви, що волочилась за ним, і її теж витягли за грати. Враз у неї вчепилося десять чоловік, і тигр був би кинувся до них, якби в ту мить дверима з іншого боку не вийшов на арену Малкечі. Між цим чоловіком і тигром не було жодних гратів, і Бен-Грім метнувся до нього. Та вже в ту мить щось здалося тигрові не гаразд: це тендітне двоноге створіння, людина, не втікало, не щулилося злякано, а стояло й чекало на нього.

Бен-Грім так і не добіг до людини. В ньому прокинулась осторога й хитрість, і він зупинився, пригнувсь і, метляючи хвостом, придивився до чоловіка, що здававсь такою легкою здобиччю. Малкечі мав у руках довгого батога й гострі залізні вила, а за поясом револьвера, набитого сліпими набоями.

Припавши додолу ще нижче, Бен-Грім поповз до нього повільно, мов кіт до миші. Спинившись на такій відстані, що вже міг дострибнути, він підібрався весь і озирнувся на обидва боки — що там роблять люди за гратами. А про линву, причеплену до нашийника, і про те, що люди тримають її за другий кінець, тигр зовсім забув.

— Не гарячись, не гарячись, братку, — звернувся до нього Малкечі лагідним, ласкавим голосом і ступив ближче, держачи вила напоготові.

Ті слова немов піджигнули могутнього звіра. Він тихо, напружено рикнув, прищулив вуха й злетів у повітря, простягши вперед лапи з випущеними пазурами, а довгий хвіст витягся позад нього рівно, як жердина. Та хоч чоловік не пригнувся й не кинувся навтіки, тигр не дістав його. Тільки-но Бен-Грім злетів угору, линва натяглась, шарпнула його за шию, і він, перевернувшись у повітрі, важко гепнувся боком додолу.

Перше ніж він устиг схопитись, Малкечі прискочив до нього, гукнувши своїм помічникам:

— Ось зараз ми виб'ємо з нього опір!

І заходився бити звіра пужалном по носі та штрикати вилами під ребра. Ті удари й уколи градом сипались на найшкулькіші тигрові місця. А щойно Бен-Грім схоплювався, десятеро чоловіків шарпали за линву, і він знов падав додолу. І щоразу Малкечі знову насідав на нього, молотячи пужалном та шпигаючи вилами. Боліло тигрові нестерпно, надто в ніжному носі. Це створіння, що завдавало йому такого болю, було люте й страшне не менш від нього, ба ні — лютіше й страшніше, бо розумніше. За яких кілька хвилин, очманілий з болю, переляканий своїм безсиллям, неспроможністю роздерти, знищити чоловіка, що його катував, Бен-Грім утратив відвагу. Він ганебно кинувся тікати від цієї малої двоногої істоти, що виявилася грізніша за нього — дорослого бенгальського королівського тигра. Він високо підстрибував у нестямному переляку, він метався туди й сюди, пригинаючи голову, щоб уникнути граду ударів. Він навіть стрибав на грати довкола арени й марно намагався видертись угору по слизьких залізних штабах.