Як той гірський лев, що його Майкл спіткав колись у горах, так пробрався в Місячну долину з округи Мендосіно чоловік. Ішов він найдикішими горами й лісами, а заселені долини переходив уночі, боячись зустрітися з людьми. Бо той чоловік, як і гірський лев, був ворог усім людям і всі люди були йому вороги: вони хотіли відібрати йому життя, бо він завинив перед ними куди тяжче, ніж гірський лев, що тільки вбивав телят собі на їжу.

Як і лев, той чоловік був убивця. Але, на відміну від лева, опис його прикмет та перелік злочинів було надруковано в усіх газетах, і люди цікавились ним куди дужче, ніж левом. Лев різав телят на полонинах. А чоловік, задля грабунку, вирізав цілу родину — поштмейстера, його дружину й трьох дітей — у їхньому помешканні над поштовою конторою гірського села Чізголма.

Два тижні чоловік уникав погоні. Останній нічний перехід, з гір над річкою Рашн через негусто заселену долину Санта-Роза, вивів його на гору Соному. Два дні він відпочивав і висиплявся, ховаючись у найдикіших, найнеприступніших закутках маєтку Кененів. Він мав із собою каву, добуту в останньому пограбованому домі. Одна з Кененових ангорських кіз забезпечила його м'ясом. Знесилений, він проспав дві доби підряд, прокидаючись тільки на те, щоб жадібно, по-звірячому нажертись козятини, нажлуктитись кави, гарячої чи й холодної, і знову запасти в тяжкий, неспокійний сон.

А тим часом людське суспільство, з його чудовою організацією та хитромудрими винаходами, як от електрика, натрапило на слід убивці. Електрика взяла його в оточення. Телефон розніс звістку, що він ховається в диких яругах Сономи, і гору обступили загони поліції та озброєних місцевих фермерів. Цей чоловік-убивця, що типявся на волі в їхньому краю, був для них страшніший за всіх гірських левів. Телефони в садибі Кененів і по всіх садибах, суміжних з горою Сономою, дзвонили раз у раз, передаючи важливі повідомлення й накази.

Склалося так, що коли озброєні загони почали обшукувати гору й чоловік мусив серед білого дня втікати через Місячну долину в гірські нетрі між нею та Напською долиною, Гарлі Кенен теж вибрався прогулятись на баскому конику, якого виїжджував. Він і не думав шукати чоловіка, що зарізав чізголмського поштмейстера з родиною. Він знав, що шукачів вистачить і без нього, бо душ двадцятеро їх ночували тієї ночі й снідали в його домі. Отож зустріч Кененова з убивцею була цілком випадкова.

Того ранку вбивця спіткав його не першого. За ніч він помітив кілька багать, що палили переслідувачі. А вдосвіта, намагаючись прорватися по південно-західному схилу вниз до Петалуми, наткнувся аж на п'ять фермерських патрулів, озброєних вінчестерами та дробовиками. Прожогом утікаючи від них крізь хащі, він нарвався на гурт глен-еленських та калієнтських підлітків. Вони не влучили в нього зі своїх легких рушниць, однак трохи наперчили спину дрібним шротом, і олив'яні крупинки під шкірою дошкуляли йому страшенно.