Злочинець, зовсім оскаженівши, кинувся на Джеррі. Направду весь світ завзявся на нього. Навіть собаки звідкись сипались градом. Та зверху, зі схилів Сономи, вже долітали голоси переслідувачів, і він змінив свій намір. То була його власна смерть, і від неї він мусив утікати. Носаком відкинувши Джеррі, він вимахнув на репортерову шкапу, що доти байдуже стояла собі там, де він сплигнув з неї. Шкапа нехотя пустилась на здеревілих ногах учвал, а Джеррі побіг слідом, заливаючись гнівним гавкотом.

— Все гаразд, Майкл, — угамовував другого пса Гарлі. — Не гарячись. Не рвись. Усе вже минулося. Скоро хтось сюди нагодиться й нас вирятує.

Та враз тонша гілочка в розвилині відчахнулась, і Майкл сторчголов полетів додолу. За мить він схопився й гайнув дорогою навздогін за Джеррі, що нестямно гавкав десь попереду. Раптом той гавкіт змінився на болісне скавчання, і Майкл рвонувся вперед, ніби в нього виросли крила. Він проминув брата, що безпорадно качався на дорозі. Ось що з ним сталось: наймана шкапа, насилу скачучи негнучкими старими ногами, спіткнулась, заточилась і ненароком розчавила йому передню лапу.

А злочинець, озирнувшись і вгледівши Майкла, вирішив, що це вже третій собака нападає на нього. Та він боявся не собак. Найстрашніше загрожувало йому від людей з рушницями. Проте біль у покусаних литках розпалював у ньому лють і на собак.

«Ще один пес», — подумав він злісно, перехилився в сідлі й стьобнув Майкла нагаєм по писку.

На подив йому пес не ухилився від нагая. І не виснув, не дзявкнув з болю. І не загавкав, і не загарчав. Він рвався до вершника так, немовби не дістав щойно по писку й немовби нагай не підносився над ним знову. Коли Майкл підстрибнув до правої вершникової ногп, той ще раз шмагонув його через писок. Майкл упав, тоді схопився й щодуху помчав навздогін.

І ще одне завважив утікач. Стьобаючи пса так зблизька, він не міг не помітити, що Майкл навіть не заплющив очей перед ударом. І не кліпнув ними, й не здригнувся, коли нагай сіконув його. В цьому було щось моторошне. Такого втікач у собаках ще не бачив. Майкл стрибнув ще раз, він знову відбив його нагаєм — і знову побачив те саме. Пес не здригнувся й не кліпнув очима, діставши удар.

І тоді новий, зовсім інакший страх опосів утікача. Невже після всього, що він пройшов, оце настав йому кінець? Невже оцьому кошлатому тер'єрові, мовчазному, як смерть, призначено знищити його, коли навіть люди не зуміли? Чоловіка взяв сумнів, чи це справжній собака. Може, це жахливий месник, посланий з того світу, щоб настигнути й доконати його на цій дорозі — останній його дорозі, як він уже був певен? Ні, це не справжній собака. Не може він бути справжній. Нема в світі такого собаки, щоб вито рпів удар нагаєм з усієї сили, не здригнувшись, не ухилившись.