Лукас поклав свою широчезну долоню на кругле плече Діла.

— Стривай, Діл, ти це серйозно? Ти не вигадуєш?

— Навіщо ж мені вигадувати, коли все було саме так!

— І це ти заманив мене в сільця, розставлені фондом «Імансипейшн»?

— Заманив? Лак, про що ти? Після того вечора в тебе все покотилося, як з крутої гори. Ти подорожуєш по світу, ти живеш в професорському особняку, в тебе необмежений кредит цього фонду. Чого тобі ще треба? Коли цей фонд такий, як ця дівчина Рене, то тут можна здохнути від заздрощів!

Лукас гірко усміхнувся.

— Коли ви читаєте в журналах рубрику «Як дешево лагодити старі будинки», то так і знайте, що йдеться про фантастичні суми. Де ти бачив безкорисливих благодійників, Діл? Досі я ще заспокоював себе тим, що все це випадковості, просто збіг щасливих обставин, але тепер бачу, в який зашморг потрапив, і вже відчуваю, як той зашморг затягується довкола моєї шиї. Передчуття небезпеки, враження, що за мною стежать, вже давно переслідує мене. Тепер ти ствердив мої побоювання, і я бачу, що став жертвою якихось невідомих сил.

— Ти перебільшуєш, Лак, — спробував заспокоїти йоготренер, — на життя треба дивитися простіше.

— Цей чоловік, який тоді прагнув зі мною познайомитися, знаєш, що він собою являє? Тихий кошмар. Виплодок уже й не пекла, а чогось страшнішого, бо навіть пекло давало надію в своїй протилежності — раю, а від таких, як містер Ор, — ніяких альтернатив. І ось вони заграбастали мене і скоро прийдуть по мою душу.

Рене урвала його похмурі висловлювання, покликавши всіх на вечерю, яку вона спорудила, за студентським звичаєм, на кухні. Салат, смажений канадський бекон, підігріті курчата по-кентуккійськи, фрукти, джин з тоніком для жінок, віскі й пиво для Діла і, звичайно ж, томатний сік для Лукаса.

— Ти не можеш порушити свого режиму навіть заради такої дівчини, як Рене? — вигукнув Діл.

— Досить того; що вона сама — суцільне порушення всіх існуючих вимірів жіночої зовнішності, — віджартувався Лукас.

— Але в кращий бік, тільки в кращий! — поляпуючи Рене по найделікатніших частинах тіла, бушував Діл, водночас непомітно відсовуючи своїм широким тулубом настирливу Хіларі.

— Лукас занадто заглиблений в духовне, щоб звертати увагу на тілесне, — скромно зауважила Рене.

Скромність личила їй так само, як затурканій монастирській послушниці широчезний оголений меч.

Широкий Діл, давно вже проковтнувши своє віскі, тепер полоскав горло холодним пивом, обсмоктував смачні курячі стегенця, облиті таємничо-знаменитим соусом полковника Снайдерса, він весь відданий був служінню своєму просторому тілу, насолоді біологічним буттям, існуванням, суворо кажучи, животінням, але в його розлогому тілі були вмонтовані антени на всі випадки життя, тому він майже миттєво зреагував на слова Рене.