Нарешті сестра все ж згадала, що Лукас у Каліфорнії ще слухає її, тому вона спробувала трохи втишити свій плач і крізь спазми ридань проштовхнула кілька слів:

— Ти… хіба… не одержав… телеграми?

— Якої? Куди? — закричав одчаєно Лукас, хоч мав би питати: «Про що телеграма?».

— В Єгипет… Ми…

— О цей клятий Єгипет!.. Я вже два місяці в Штатах… Закрутився і ні заїхав, ні подзвонив до вас… На різдво я писав вам з Йорданії… Хіба ви не одержали моїх листівок?

— Телеграма була про маму, — вже зовсім виразно промовила Люсі.

— Про?.. Що з мамою?

— Вона вмерла.

— Люсі, я не почув! Що ти сказала?

— Я сказала, що наша мама вмерла.

Він дивився на телефонну трубку в своїй руці, як на клубок змій.

— Але ж вона щойно дзвонила мені!

— Не знаю.

— Я чув її голос!

— Ми поховали її поряд з батьком у католицькому секторі сузького цвинтаря.

— Але ж я півгодини тому говорив з нею!

— Сподіваюся, що ти приїдеш до нас, коли трохи звільнишся від своєї роботи, — не слухаючи його, сказала Люсі. — Енн мала намір одружитися, в неї гарний хлопець, але тепер одруження довелося відкласти. Кажуть, що треба на цілий рік, але я гадаю, що досить і півроку. Напиши Енн і порадь їй, як бути. Адже ти старший серед нас. Ти мене чуєш, Лукас?

— Я тебе чую, але так само виразно я чув мамин голос, — тихо промовив він.

— Ти, мабуть, перепрацювався. Ця твоя подорож і всі ті дослідження… Може б, ти приїхав, поки ще в горах є трохи снігу. Це завжди заспокоює. Бо в Каліфорнії ніякого снігу, там тільки океан та пальми…

— Я далеко від океану, Люсі, і ніяких пальм у мене під вікнами… Я взагалі не помітив досі, що в мене тут під вікнами… Але цей голос… Що ж це було?..