Обідаючи і випиваючи, Криж і Лисак дружньо розмовляли. Власне, говорив більше Андрій. Криж терпляче слухав. Коли полум'я захоплення хвалька згасало, Криж підкидав у багаття його самолюбної душі пальне.
— Ех, Андрійку, — говорив він, — мені б твої роки, твої щоки, твої очі, твою жадобу до життя…
І Андрій після цього добрих п'ятнадцять хвилин знову говорив про себе: як добре жив у Львові, з ким зустрічався і як житиме в Яворі.
— Ну, а як у тебе щодо нікчемного металу? — з найневиннішим виглядом спитав Криж, хоча до цього питання підвів усю розмову.
Андрій любив гроші, постійно думав про те, як би мати їх чим більше. Тому, коли мова зайшла про гроші, він зрадів:
— Та так, нічого… Розрахуватися за обід і добратися додому вистачить.
— Невже від моїх переказів нічого не залишилось? Усе розтринькав?
— Від ваших переказів? — здивувався Андрій. — Виходить, це ви, а не мама кожного місяця висилали гроші?
Криж скромно кивнув і, винувато похнюпившись, зітхнув.
— Вибач. Андрійку, тоді більше урвати не міг. Зараз маю деякий капітал. Ось тобі поки що на дрібні витрати. — Він поклав на стіл сторублівку. — Ще треба буде — не церемонься, приходь, не відмовлю.
Андрій мовчав, п'ючи пиво.
— Дядьку Любомире, — потім спитав він, — гроші ви висилали кожного місяця?
— Так, кожного першого числа. А що?
— А мама, чому вона і карбованця не прислала?
— Не знаю, голубе. Напевне, не було зайвих.
— Не було? — посміхнувся Андрій. — У неї їх стільки! Скупа вона стала. І для кого вона їх береже?
— Голубе, хіба можна про рідну матір таке говорити!; Вона тебе безтямно любить, а ти…
Андрій поклав на край столу два величезні кулаки:
— А ось я приїду і побалакаю з нею як слід! Одразу шовковою стане!
— Ти цього не зробиш. Заради мене. Чуєш? Ніяких дорікань! Навіщо тобі потрібні обов'язково її. гроші? Не все одно, чиї витрачати? Наплюй ти на материнські капітали і користуйся моїми. — Він обережно, не повертаючи голови, оглянув залу. — Признаюся, синку, у мене є чималенький запасець. На всю твою молодість вистачить. Користуйся собі на втіху.