Чотирьохосьові пульмани, туго стиснуті в єдине ціле, у важковаговий поїзд, набирали швидкість. За вікном, у ранковому тумані, миготіли телеграфні стовпи, прямовисні стіни міжтунельних виїмок, гіллясті ялини, закутані в пухкий сніг.

Ось і перший міст на чотирьох високих биках. Проскочили другий тунель, третій… Андрій Лисак розплющив очі, подивився у вікно. Поїзд на крутому повороті вигнувся в таку дугу, що показалася хвостова гальмова площадка з кондуктором на ній, одягненим у кожух. Тепер добре стало видно оповиті димом колеса пульманів, що бризкали великими іскрами, як наждачні точила.

«Галочка» гулко перераховувала прольоти мостів, грізно скреготіла на поворотах. Весь цей гул і скрегіт із страшною силою віддавалися в серці Андрія Лисака. Ні, професія гірського машиніста надто небезпечна, не до душі вона Андрієві. Треба тікати, поки не пізно.

Сповнюючи навколишні гори попереджувальними гудками, «Галочка» з гуркотом проносилася по міжгір'ях, по скелястому карнизу, вздовж Кам'яниці, по мостах. Микола Довбня майже не підкидав вугілля в топку. Зрідка підкачував воду в котел Іванчук. Бригада відпочивала, поки поїзд, рухаючись по похилій, не потребував паровозної тяги.

Відпочивав і Андрій Лисак, вмостившись на інструментальному ящикові, в затишному куточку, між теплим кожухом топки і стіною паровозної будки. Очі його були заплющені, він щасливо усміхався. Андрій уже забув про те, що він на паровозі. Він був у Мукачеві, на Кіровській вулиці, в будинку № 24, біля Верони. Він ясно уявив собі, як у призначену годину ця гарна дівчина з'явиться перед ним — у легкому платті, світловолоса, засмагла від сонця і вітру, зніяковіла і щаслива. Він візьме її за руку, і вони підуть по вулиці до центра міста, на проспект Сталіна, а потім — у парк, на стадіон. Гулятимуть там весь вечір, до пізньої ночі.

Думки про Верону, розмірений, спокійний перестук коліс заколихали Андрія. Він так міцно заснув, що кочегар Іванчук ледве розбудив його:

— Гей, практиканте, вставай, приїхали! Андрій розплющив очі, схопився. Поїзд стояв на рівнині, на сортувальній станції. Вдалині, поверх червоних дахів вагонів, виднілися добре знайомі білосніжні стіни поверхів явірського вокзалу. Олекса Сокач і його помічник Микола Довбня оглядали паровоз.

Водою з інвентарного чайника Андрій сполоснув обличчя, витерся носовою хусточкою, старанно зачесався, акуратно, щоб не зіпсувати зачіски, надів формений кашкет і, розгладивши долонею зморшки комбінезона, спустився на землю.

Олекса і Микола мовчки, з цікавістю дивилися на практиканта, чекали, що він скаже, що зробить.