— Це все, що ви пам'ятаєте?

— Так.

— А скільки тривала розмова?

— Хвилин сім.

— Але ж він не міг за сім хвилин сказати тільки дві фрази, фрау Рубенау…

— Спочатку він сказав, що й дівчинку врятував би, адже мого Пауля він відправив у швейцарське посольство… Він сказав, що він і нас врятував би до від'їзду Вальтера, він говорив, що в Лозанні живе якийсь Розенцвейг, якого він виручив у тридцять восьмому, коли євреїв почали вбивати на вулицях… Потім сказав, що лише виконував накази рейхсфюрера і жив з розпанаханим серцем і тому в свої літа посивів, як дід…

— У «свої літа» він сказав вам?

— Саме так він сказав…

— А у зв'язку з чим він просив вас не називати його імені?

— Того ж дня, тільки вночі, він сказав, що Вальтера вбив Бользен… Цей самий Штірліц… Він передав мені його фото й відбитки пальців… І сказав, що Штірліц може переховуватись… У Швейцарії також. Він дав мені паспорт і квитки на поїзд, що йшов до Базеля, і велів, щоб я мовчала, поки Пауль тут, у посольстві, але як тільки він буде зі мною, у Швейцарії, я маю піти до поліції й усе розповісти про Штірліца… Знаєте, в цього Штірліца були якісь незвичайні очі, в них немовби сльози стояли, коли він віз мене до Мю… до цієї людини, він був добрим зі мною, а Пауля посадив собі на коліна, коли ми відправляли маленького в посольство… Потім, коли минув рік, я подумала, що він психічнохворий, садист… не може людина з такими очима холоднокровно вбити мого Вальтера. А тепер я подивилася фотографії Герінга в тюрмі, яке благочестиве й добре обличчя, як він щиро говорить, що нікому не хотів зла і тільки виконував накази фюрера…

— Мерзотник, — сказав Барб'є. — Всі вони мерзотники. Вони були створені фюрером і зрадили його, ще й перший півень не проспівав…

— Хіба до поняття «Гітлер» можна прикласти слово «зрада»? — спитала жінка.

— Він був особистістю, а не поняттям, — заявив Барб'є. — Як би нам не хотілося визнавати це, але, на жаль, це так… Людину, що дала вам фотографію Штірліца й відбитки його пальців, звати Мюллер, фрау Рубенау… Не відповідайте. Подивіться мені у вічі, ось так… Дякую… Як він сказав вам про це? Які слова він мовив?

— Той чоловік, — вперто повторила жінка, так само не називаючи імені, — сказав, щоб я забула його ім'я. Він сказав, що коли я посмію його запам'ятати, він мені не позаздрить.

Барб'є зітхнув.

— Забудьте його ім'я, — сказав він. — Я можу тільки повторити його слова, бо й сам боюсь нацистів, фрау Рубенау, хоч їх уже розгромили. Зараз ви напишете заяву, я вам її продиктую, але не згадуйте там імені Мюллера, я боюсь за життя ваших дітей, вони Ж мститимуться не нам, а дітям…