Створюючи свої політичні хроніки, Юліан Семенов пройшов усі дороги свого героя: я пам'ятаю, з яким завзяттям він виступав проти «батька душогубок» Рауфа, що ховався від справедливої кари в Пунта-Аренас, столиці Вогняної Землі, я пам'ятаю, як разом з перуанським антифашистом Сесарем Угарте він викривав підручного Кальтенбруннера — гестапівця Швендта, який притаївся в Лімі.
Саме тому політичні хроніки Семенова відзначаються досконалим знанням матеріалу, саме тому така безкомпромісна позиція письменника-антифашиста.
Окремо хочу сказати про мову романів: насичена, наближена до манери сучасного кінематографа, наповнена величезним зарядом інформації, рапірна — в гострих і динамічних діалогах, достовірна — в роздумах, лірична — в акварельному й витонченому змалюванні природи.
Усе це — значною мірою — об'єднує романи Семенова єдиним стрижнем, бо еклектика, формалізм, схильність до мовного «модерну» чужі нашій радянській літературі.
Саме це, звичайно, разом з відкриттям нових пластів історії, з глибокими філософськими роздумами, з дуже цікавими людськими характерами зробило прозу Ю. Семенова об'єктом неабиякого інтересу наших кінематографістів — такі фільми, як «Сімнадцять спалахів весни», «Майор Вихор», «Пароль не потрібен», користуються заслуженою і доброю славою в нашій країні і за кордоном.
Юліан Семенов виступає в цій хроніці-епопеї як соціолог, історик, політичний журналіст — цей сплав породив нову якість роману, політичного роману, побудованого на факті, а написаного в жанрі майстерного детективу.
Через долю Максима Ісаєва — Штірліца простежуються приховані пружини найважливіших історичних подій. Доля Ісаєва — одна з мільйонів доль тих, хто вніс свій вклад у великий подвиг радянського народу, який урятував світ від коричневої чуми…