«
Дорогий Грегорі!
По-перше, тобі треба було б написати нову адресу. Я надсилаю листа на твій готель, сподіваючись, що його тобі перешлють. А якщо ні, то бог з ним, з цим листом, напишу нового.
По-друге, я зараз не можу детально розповісти тобі про своє життя, бо на балконі спить дівчина, яку звуть Кріста, я бачу її з того місця, де пишу, любуюся нею й думаю: «Хай ідуть к бісовій матері всі мерзотники цього світу, якщо поруч з тобою живе чорнокоса (а взагалі вона білява), голубоока, великолоба, веснянкувата, довгонога, розумна й добра дівчина!» Хай усі вони йдуть к бісовій матері, якщо в тебе є Елізабет і хлопчики, а в мене є Кріста, а хлопчики ще тільки будуть чи дівчатка, це не так важливо, але неодмінно веснянкуваті, голубоокі й біляві.
Світ вступив у смугу лихоліття, Грегорі, колишні ідеали відходять у минуле, нові тільки народжуються. А нам треба залишатися самими собою, треба зберігати в своїх осередках порядність, вірність дружбі, бажання прийти на допомогу тому, кого даремно ображають. Це передається дітям, від наших дітей — онукам, а це — геометрична прогресія, тільки на це я сподіваюсь. На зло тр-р-р-радиціям наших бездар (цікаво, чи вважають вони своєю традицією і те рабство, яке було законом у Штатах ще вісімдесят років тому?) треба зберігати наші традиції братерства, що складалося в роки війни, тільки цим ми можемо допомогти людству.
У зв'язку з цим скажи Вренксу — він також, мені здається, працює в Голлівуді, пише якусь муру, — щоб старий був обачніший, листуючись зі своїми іспанськими кореспондентами. Він тут боровся у складі батальйону Лінкольна, я розумію, як він ненавидить каудільйо і як любить тих своїх друзів, яких тільки-но починають випускати з концентраційних таборів (не без мого, до речі кажучи, натиску), але не можна втрачати розуму й підводити підцензурних іспанців. Я пишу про це спокійно, бо відправляю лист з дипломатичною поштою, значить, фалангістська наволоч не зможе цього прочитати, а в Штатах, слава богу, таємниця листування поки що гарантується законом. Саме це, мабуть, і є одна з наших традицій, до того ж не міфічна, а реальна, така нам дорога, бо дозволяє відчувати себе особистістю. Ти в своїх суперечках, якщо все-таки вирішиш їх продовжувати (не радив би, марно), спитай своїх опонентів, що вони конкретно розуміють під словом «традиція»? По пунктах і без придихів. Убивство індійців? Розстріли північних американців, які повстали проти рабства? Торгівля живими людьми, обмін їх на породистих собак, натасканих на полювання зайців? Ку-клукс-клан? Чи це не вважається «американською традицією»? Тоді, може, наша традиція — це Лінкольн? Я — «за». Але нехай не забувають, проти яких «традицій» він боровся.