І знову, вкотре вже, посол згадав холодні очі Трумена, коли той невідривно дивився на Сталіна в Потсдамі під час обговорення питання про репарації, які мала виплатити Німеччина. Йшлося про відшкодування, мабуть, не більше п'яти відсотків тих збитків, що їх завдали гітлерівці Радянському Союзу, але який же непорушний був Трумен, який пихато-холодний був він, коли радянські представники мотивували справедливість такої вимоги: півтори тисячі кілометрів — від Бреста до Москви — були зоною випаленої землі; скорботно височіли обвуглені руїни Смоленська, Севастополя, Сталінграда, Новоросійська, Києва, Мінська.

… Відмові на справедливу вимогу росіян надавали форми витонченої, у чомусь навіть співчутливої, але чим витонченішою й скорботнішою була відмова Трумена та Етлі, що приїхав у Потсдам замість Черчілля, який програв вибори, тим похмуріший ставав Сталін, він якось сказав своїм колегам:

— Мабуть, нам треба буде пройти між Сціллою державного приниження і Харібдою економічної блокади, котрою нас хочуть узяти за горло. Якщо в двадцятому вистояли, то, вважаю, тепер вистоїмо, хоча думати є про що, тим паче, мені здається, президент Трумен вирішив полякати нас атомною бомбою. Хоч лякати нас — недалекоглядно, покажемо зуби, чи варто дратувати росіян?

Громико походив по своєму невеликому кабінету, знову зупинився біля вікна, припав лобом до скла — воно було прохолодне, всі інші речі немов увібрали в себе липку тяжкість денної виснажливої спеки.

Побачив обличчя мами, «професора» — так її звали в селі, «тітка Ольга — професор», — і старий і малий йшли за порадою, бо сама книжку любила і дітям цю пристрасть зуміла передати; почув її тихий голос — до останньої хвилини живе в людині голос матері, немов «та нить, що з'єднує віки»: «Синку, якщо люди одне до одного тягтимуться з відкритим серцем, а не зі злом за пазухою, якщо зуміють не тільки вперед дивитися, а й назад оглядатися, коли зможуть не самих себе слухати, а й до інших прислухатися, — біди не буде, а коли не так — горе прийде, людина нині сильна стала, в повітря піднялася і під воду заглянула, на думку управи немає, одне лише добро людей єднає…»

… Посол повернувся до стола і, закінчивши правку, дописав:

«У самій основі нинішнього становища, що характеризується відсутністю будь-якого обмеження щодо виробництва й застосування атомної зброї, закладені причини, здатні лише збільшити підозри одних країн до інших і викликати політичну нестабільність… Відкриття методів використання атомної енергії не може залишатися протягом більш-менш тривалого часу надбанням лише одної країни… Воно неминуче стане надбанням ряду країн… У розвиток цих загальних положень я за дорученням мого уряду вношу на розгляд комісії конкретні пропозиції: а) не застосовувати ні за яких обставин атомної зброї; б) заборонити виробництво та збереження зброї, основаної на використанні атомної енергії; в) знищити в тримісячний строк весь запас готової й по-закінченої продукції атомної зброї…»