… Ось чому вони відправили з Мадріда Еронімо, зрозумів Роумен, коли вони гнали в аеропорт Барахас; вони правильно розрахували, що я саме його попрошу перекрити вокзали й аеропорт; хто зараз скаже мені, чи полетіла чорноволоса дівчина з обличчям, усіяним веснянками, з красивим трикутним ротом і випуклим лобом з двома поперечними зморшками?!

Звичайно ж, в аеропорту її не було.

Ах, Кріста, Кріста, де ж ти, людино моя ніжна?! Як мені розшукати тебе в цьому страшному і зачаєному людському океані?!

… О третій годині ранку Роумен зупинив машину біля посольства, піднявся до себе, прийняв чотири таблетки аспірину, підставив голову під холодну воду, старанно розтер волосся рушником і тільки після цього вийняв із сейфа чистий паспорт громадянина США, приклеїв одну з багатьох фотографій Штірліца, які зберігав у себе, написав прізвище Брюлл, ім'я Макс, рік народження 1900-й, дата народження — 8 жовтня. Після цього жахнув парагвайську візу — цілком надійна, в консульстві республіки працюють свої люди; перелічив двадцять купюр стодоларової вартості, поклав їх у паспорт і спустився вниз.

— Беріть таксі й женіть в аеропорт, — сказав він. — Зараз ми покатаємося по місту, щоб відірватися від тих, хто нас пасе, а потім візьмете таксі. Літак відлітає через три години, встигнете. Паспорт надійний, віза — також. Зв'язок, — якщо мене сьогодні не пристукнуть, — триматимемо через вашу подругу Клаудіа, пам'ятаєте її адресу?

— Так.

— У неї є гроші на політ до Штатів?

— Думаю, що є.

— Вона погодиться зганяти у Голлівуд і зустрітися з моїм другом?

— Якщо я попрошу її про це…

— Можете зробити таку люб'язність?

— Так… Грегорі Спарк, як запасний зв'язок, залишається?

— Так.

Роумен простяг йому свій плоский блокнотик з буро-коричневим вензелем:

— Пишіть… Тільки не дуже налягайте на перо… Вам треба буде написати ще одну записку. Мені. Полу Роумену… Точніше, це розписка на дві тисячі доларів, які ви одержали для того, щоб спіймати Гаузнера, він же Морсен… І щоб ви не думали, ніби я щось приховую, — погляньте ось на це, — і Роумен простяг Штірліцові телеграму, яку передав йому Гейт усього лише п'ять годин тому. — Ви зрозумієте, чому вам не можна лишатися тут ні на хвилину… Якщо ж ви вирішите скористатися ситуацією й зникнути… Можна, звичайно… Тільки це буде дуже безчесно… Не тільки щодо мене… Щодо людей, докторе… Я назву ряд імен і дам адреси, які допоможуть вам орієнтуватися у цій справі, яку я намагався робити останні півроку…

Рейс, на якому Штірліц вилетів за океан, а також номер паспорта й ім'я, в нього вписане, Гелен узнав через двадцять дев'ять хвилин після того, як літак іспанської авіакомпанії злетів у небо…