Постукавши, до кабінету зайшов Винник. Лежнєв обірвав розповідь, узяв документи, принесені Винником, переглянув їх, задоволено кивнув.

— Так ми й передбачали, — усміхнувся вія. — Наталю Сергіївно, погляньте, вам це теж цікаво. Ми дали на графічну експертизу записку Бородатого-Савицького. І ось висновок — записка фальшива. Хтось підробив почерк Бородатого.

Наталя прочитала акт експертизи.

— Якщо Бородатий не писав цієї записки, то й сам факт самогубства треба взяти під сумнів, — сказала вона.

— На превеликий жаль, цей сумнів виник тільки через двадцять п’ять років, — мовив Лежнєв.

— Зверніть увагу на постскриптум, — сказав Винник. — Ось це: «Старий теж зрадник. Знищую себе і його заодно». Експерти вважають, що приписку зроблено іншим олівцем.

— І, треба гадати, зроблено вже після вбивства Бородатого і господаря явочної квартири, — вставив Лежнєв. — Звідси висновок: записку було написано заздалегідь. Убивця знав, що зустрінеться з Бородатим, та, очевидно, сподівався зустрітися з ним наодинці. Можливо, він хотів десь спровадити господаря, а коли це не вдалося, вбив обох і дописав ці слова. Бородатий добре знав цю людину, бо інакше він не дався б, щоб його вбили. Впоратися з ним було не так просто.

— Василю Тимофійовичу, ви згадували, що Бородатий узявся викрити провокатора на прізвисько «Привид», — озвався Винник, — і що він сподівався розшукати його серед підпільників, з якими зустрічався на тій квартирі.

— Я певен, що Бородатого і діда Ярощука убив «Привид», — сказав Лежнєв. — Не зовсім зрозуміло, навіщо, фабрикуючи передсмертну записку, він підписав її своєю абверівською кличкою і тим самим ніби підкреслив свою провокаторську діяльність.

— Це можна пояснити, — мовив Винник. — Знаючи, що Вукалович провалився, і гадаючи, що Дробот почне дошукуватися до коріння грудневої зради, «Привид» вирішив звалити всю вину на Бородатого і тим самим застрахувати себе од провалу.

— Проте кличку «Привид» абверівці лишили за ним, — сказав Лежнєв. — Але після смерті Бородатого він наче крізь землю провалився. І виринув тільки через двадцять п’ять років… Давайте подумаємо. Бородатого вбили в липні сорок третього року, Сосновське визволили в грудні. Не віриться, що полковник Улінгер протягом цього ласу не використав «Привида». В другій половині літа і восени сорок третього Улінгеру було не до «Привида» — під ним тоді земля горіла. Навряд чи міг він законсервувати такого агента, як «Привид». Безумовно, використовував його і далі. Але як? Сідайте, Борисе Леонідовичу. Це питання треба добре обмізкувати. В мене є один документ, який нам з Наталією Сергіївною позичив Бадюк, — цей журналіст збирає матеріали з історії сосновсько-русанівського підпілля. — Лежнєв дістав із столу документ, подав його Наталі. — Оригінал написано німецькою мовою, я переклав його. Наталю Сергіївно, будь ласка, прочитайте.