— Так багато? — здивувалася Наталя.

— У сорок третьому році абверівці вистежили в Синельниковому комерсанта. Він скуповував брильянти у гітлерівських поплічників, які тікали з Кубані та Північного Кавказу. Більшість тих коштовностей були вкрадені.

— Виходить, абверівці пограбували скупника краденого, — сказав Винник..

— Схоже, — відповів Лежнєв. — Реквізовані брильянти в Сосновське привіз фон Бюлов. Полковник Улінгер додав до них коштовності, зібрані його агентами на чорному ринку, і мав намір переправити все це в нейтральну країну. Але йому перешкодив Оскар. Треба сказати, що спочатку Собченко доручив Оскарові тільки перевірити його припущення щодо махінацій Улінгера. Пам’ятаю, коли я зустрів Федора Максимовича в партизанському загоні, він сказав мені, що непокоїться за Оскара, бо Гітлер наказав розслідувати причини провалу німецького наступу на Орловсько-Курській дузі. Собченко навіть мав тоді намір забрати Оскара в Москву. Однак після зустрічі з Оскаром Собченко змінив свої плани — Оскар лишився в Сосновському. Не знаю, в чому полягало нове завдання: мені було відомо, що Оскар добряче налякав Улінгера. І, якщо «синельниківські» брильянти абверівці не змогли переправити за кордон, то в цьому немала заслуга Фріснера.

— Мені здається, що Собченко вчинив необачно, — озвався Винник. — Лишати Фріснера далі на агентурній роботі було небезпечно.

— Розвідникові важко гарантувати безпеку, — відказав Лежнєв. — Проте було вжито всіх заходів, щоб повернення штурмбанфюрера не викликало серйозних підозр у керівництва СД. А те, що сталося з ним потім, — справжнє безглуздя.

— А що сталося? — спитала Наталя. — Він загинув?

— Усіх обставин я не знаю й досі, — після деякої паузи мовив Лежнєв. — Розповісти можу тільки те, що бачив сам. Сталося це наприкінці жовтня сорок третього року. В загін Дробота знову прилетів Собченко. Йому треба було побачити Оскара. Я супроводжував його до місця зустрічі, в Лисичанське урочище. Якщо добиратися туди з міста — не минеш боліт. Але ми йшли іншою стороною — з Центрального лісового масиву по вже знайомій мені партизанській стежці. Благополучно добравшись до урочища, заночували в лісовій сторожці. Вранці прийшов Оскар. Він був у есесівській формі, болотних чоботях, за плечима — мисливська рушниця. З ним прийшов лисий опасистий чоловік. Я одразу впізнав пана Трібо — турецького журналіста, акредитованого при Сосновському відділенні Імперського міністерства пропаганди. Їх супроводжували два есесівці. Одного я теж знав — унтершарфюрер Гец. До речі, фанатично відданий Оскарові. Я був у німецькій формі, оскільки свого часу мене відрекомендували і Гецу, і панові Трібо як обер-лейтенанта Зінгера…