— Хто він? — спитала Наталя. — Василю Тимофійовичу, тепер ви можете сказати?

— Тепер уже можу. Але подумайте самі. Ось додатковий список туристів, який мені передав начальник КПП і на який ви так хотіли подивитися.

Лежнєв подав Наталі список.

— Заремба, Пославський, Бадюк, — прочитала вона. — Адвокат Пославський?

— Ні, — похитав головою Лежнєв.

— Невже Ігор Семенович?!! Бадюк?

— Він, хоча це здається неймовірним. Але при всій його обережності він припустився принаймні трьох помилок. Інспірував фейлетон про служителів Феміди, намагаючись тим самим вплинути на рішення прокурора району.

— Але ж фейлетон писав Горін, — заперечила Наталя.

— Ідею і факти дав йому Бадюк, та він не врахував одного: відсутність першооснови — скарги потерпілого.

— Хіба Нетреба не подавав скарги?

— Офіційної скарга не було. Нетреба не скаржився — він просто розповів Бадюкові про цей випадок як про досадне непорозуміння… Другої помилки Бадюк припустився, коли «випадково» зустрівся зі мною на військовому кладовищі. Треба віддати йому належне: я не одразу зрозумів, що ця зустріч була не випадкова, як не випадково він підсунув нам потім деякі матеріали з архіву Дробота. Пригадайте листа Нетреби до Кіри Назаренко. Здається, нічого такого, що могло б насторожити, в тому листі немає. Але є згадка, що серед інших підпільників, яких арештувало гестапо, була й Кіра. Без особливих труднощів ми могли встановити — і Бадюк на це розраховував — що всіх товаришів, яких арештували разом з Кірою, стратили гітлерівці, і тільки Кіра лишилася в живих. Розраховуючи на нашу кмітливість, Бадюк не сказав про це прямо. Але ми не зацікавилися Назаренко і це, очевидно, занепокоїло його. Тоді в розмові з вами він висловився ясніше, зв’язавши Кіру з Савицьким. Він ще сподівався, що йому все-таки пощастить звести наклеп на Савицького і тим самим кинути тінь на Кіру, відвернути нашу увагу. Проте він переборщив. Пам’ятаєте, Бадюк сказав, що Кіра приїжджала в Сосновське півтора місяця тому, тобто тоді, коли вбили Ганну Щербак? Так от, півтора місяця тому Кіра лежала з мікроінфарктом у Москві в лікарні, про що він, звісно, не міг знати. І це була його третя помилка.

Лежнєв кинув недокурок, подивився на годинник.

— Ходімо, Наталю Сергіївно. Зараз почнеться огляд. Цікаво, якого коника викине він цього разу?

— Він, очевидно, старанно сховав фотоплівку і брильянти, — сказала Наталя, приголомшена тим, що почула. Вона не могла не погодитися з доказами Лежнєва, а проте в її свідомості не вкладалося, що «Привид» — Бадюк.

— Так, мабуть, уже щось придумав, — відповів Лежнєв.