До кімнати зайшов начальник контрольно-пропускного пункту — кремезний, підтягнутий підполковник-прикордонник. Він відрекомендувався Олійнику, дав йому список туристів, які відлітали за кордон.

— Сталися деякі зміни, товаришу генерал, — сказав він. — З групою летять ще троє. На звороті дописано їхні прізвища.

Наталя хотіла зазирнути в список. Але його взяв Олійник, переглянув, дав Лежнєву, показавши на якесь прізвище. Той кивнув головою і сховав список до кишені.

Час тягнувся страшенно повільно. Та ось у кімнату зайшов прикордонник і доповів, що автобус із туристами вже виїхав. Одразу ж на столі задзвонив телефон. Винник покликав Лежнєва.

— Вас, Василю Тимофійовичу.

Лежнєв узяв трубку, з півхвилини мовчав, потім сказав.

— Зрозуміло. Припиняйте спостереження і приїжджайте в аеропорт.

Поклавши трубку, він якусь мить стояв у задумі, а тоді всміхнувся:

— Дзвонив капітан Кравчук. Тамара Ільківна так і не прийшла по сережки.

— Та-ак, — спроквола мовив Олійник, — ще один фокус.

Лежнєв одвів його вбік, про щось заговорив пошепки.

— Василю Тимофійовичу, — заходячи в кімнату, звернувся Кулінич до Лежнєва, — апаратуру в залі огляду налагоджено. Треба налагоджувати й на льотному полі?

— Неодмінно!

— Прибув автобус із туристами, — виглянувши у вікно, сказав Винник.

Наталя подалася до вікна, але її зупинив Лежнєв.

— Ходімо краще на свіже повітря. Подивимося, хто там приїхав.

— А чи треба? — серйозно спитала Наталя.

— Треба.

На відміну од інших пасажирів туристи, які відлітали за кордон, трималися тісною групою. Групою вони ввійшли в аеровокзал, разом піднялися сходами на другий поверх; групою обступили кіоск із сувенірами, і тільки в буфеті цю єдність було порушено — дехто підійшов до лотка з прохолодними напоями, а дехто пішов до прилавка, де стояли пляшки з міцною рідиною.