Камінскі різко взяв Марту під руку і стрімко потягнув у ліве крило. будинку.

— Через оці двері вийдете на подвір’я. Йдіть до огорожі, там за кущем хвіртка. На вас чекає Харріс. Поспішайте!

Лише на мить притримав гарячу долоню у своїй руці і прошепотів:

— Простіть мене…

Майже пхнув обох жінок у потрібному напрямку і вони побігли, заховавшись за мармуровими колонами.

— Камінскі! Камінскі! — чулося згори. — Де вас чорти носять? — Це був голос Даві.

Елтон у два стрибки опинився біля сходів.

— Що тут коїться? — кричав Даві.

Відчуття небезпеки уже керувало його вчинками. Він відіпхнув Джан, котра з тацею піднімалася сходами догори. Пляшка шампанського вибухнула під ногами і по-зміїному зашипіла.

— Щойно тут була Марта. Куди вона зникла? — наступав Даві. — Говоріть, ви ж бачилися з нею?

— Я прийшов оберегти її від лиха, — знизав плечима Камінскі.

— Що ти верзеш! — лютував Даві. Він не помилився, випадково помітивши з вікна у машині детектива й пасажира. Десь таки він уже бачив того молодого чоловіка, що сів за кермо форда. І отой жадібний погляд… Невже то Харріс? О, Аллах, то він!

Неподалік брязнули двері, що вели до непримітної хвіртки.

Даві щосили відштовхнув Елтона і кинувся туди. Однак Камінскі випередив його і опинився біля дверей першим. Він притулився до них спиною і закрив тілом доступ до клямки.

— Не пущу!

— Що? Що? — скаженів Даві. — Ти допомагаєш зараз жінці, яку сам викрав для мене? О, який же ти справді негідник!

— Та невже? — незворушно перепитав Елтон. — Я, як той Тренч, такий же негідник, як і ти. Але, здається, я уже про це говорив тобі у літаку. Пригадуєш?

Даві відступив крок, поволі витяг з кишені маленький сріблястий пістолет і націлився у груди Камінскі.

— Відійди, а то стрілятиму.

Елтон лише головою похитав — ні. Йому не хотілося більше говорити, краще слухати власний голос, що озивався зсередини.