У втомленій, знервованій передранішній тиші, попри всі стенання, довкола знову створювався світ, вибудовувався у сліпучо сонячний день, тільки цього разу багатший на ще одну живу душу.

Перші промені сонця бадьоро вистрибнули з-за обрію. До всього їм діло, до всього вони цікаві. Миттєво розгорілись у сліпучу величезну кулю, проковтнули нічну темряву та невизначеність, — і сліду не лишилося.

Слабкий крик немовляти не міг змагатися з силою падаючих хвиль, хоча й звитяжів над ними своєю життєствердною енергією. І витіснив таки тривоги, стер сльози хвиль з втомленого тіла дхоу.

Люди сміялися і раділи, а здивовані хвилі забирали назад свої сльозливі патьоки. До того ж, їх підганяло сонце, промені якого швидко знищували сліди того, що так бентежило у передранішньому заціпенінні. Новий день вицокував свої перші хвилини…

— СИН! У мене народився син!

Цілому світу, що стелився довкола бурхливою прозорою глибінню, прокричав новину Майкл.

Виснажений, втомлений, але безмежно щасливий, врешті-решт без сил притулився розпашілою щокою до прохолодного борту. По щоках котилися сльози.

Коли Майкл почув голос свого сина, здавалося, сам на собі відчув увесь біль народження, бо зв’язувався з ним кожною клітиною, кожним нервом. Боявся навіть поворухнутися. Всмоктував плач немовляти, запам'ятовував і вже приготував у пам’яті найкраще для цього місце — він слухає голос свого сина.

Хвилювання за Марту, безсонна ніч поволі злазили з пліч, вивільняли і тіло, і душу від навального напруження…

Майкл зробив усе так, як просив Елтон Камінскі. Дивна, незбагненна людина, котрій він буде усе життя вдячний. Навряд чи зміг би так швидко зустрітися з Мартою у величезному незнаному місті, зі своїми законами та порядками, котрі відразу важко збагнути чужинцеві з іншого світу, якби не той ірландець.

Чому знову гризе думка, що я вже десь бачив його?…

Машину Елтона він залишив за рогом вулиці. Без перешкод трапив на хвіртку, до якої мала підійти Марта. Господи, як вигиналося тятивою тіло, напиналося стрілами нервів, готових ось-ось зірватися з місця і податися назустріч. Від болю чув, як скрипіли м’язи. Очі відмовлялися бачити будь-що, крім постаті коханої, яка небавом повинна з’явитися тут.

За великим піщаним валуном, що обривався біля води, на них уже чекала з включеним мотором маленька швидкохідна посудина, — таких тут безліч. Бедуїн тримав руку на кермі, зазомбовано бовванів над мотором, відмежований від навколишнього світу наказом свого роботодавця. За кілька хвилин він прийме двох пасажирів і відразу вуркне у порт, до дхоу. Далі — не його справа.