— Авжеж, — відповів він, — я клянуся цим святим хрестом і твоїми вустами. — Пітер поцілував спочатку хрест, потім її вуста і додав; — Чи повинен я вимагати такої клятви від тебе?

Маргарет засміялася:

— Якщо ти бажаєш. Але, по-моєму, не треба. Я знаю, що твоє серце нікого ніколи більше не покохає, навіть коли я помру і ти одружишся з іншою. І все-таки чоловіки — це чоловіки, тому я поклянуся ось у ому: якщо ти випадково посковзнешся і я доживу до того, що довідаюся про це, то постараюся не судити тебе суворо. — І вона засміялася, оскільки була абсолютно впевнена в своїй владі над Пітером.

— Дякую тобі, відповів Пітер. — Алея постараюся міцно стояти на ногах, і, коли тобі розповідатимуть про мене якісь небилиці, прошу тебе, добре розберися в них.

Вони забули про свої страхи, сумніви і почали вести мову про майбутнє весілля, призначене рівно через місяць, і про своє щасливе життя в Дедхемі. Маргарет добре знала тамтешній будинок, бо жила в ньому в дитинстві, тому надавала Пітеру силу-силенну напучень, як обладнати кімнати, які й де поставити меблі. Вирішили грошей на умеблювання не шкодувати, і Маргарет пообіцяла надіслати туди все необхідне, в чому буде потреба.

Так спливали години, і от уже настав вечір. Востаннє вони втрьох сіли за стіл. Вирішили, що Пітер вирушить, коли зійде місяць, щоб його ніхто не помітив. Вечерю не можна було назвати веселою, хоча всі троє вдавали, що їдять з апетитом. Нарешті подали коней, Маргарет припасувала Пітеру його меч І накинула на плечі плащ. Пітер потиснув руку Кастеллу, нагадав йому про обіцянку берегти їх спільний скарб, поцілував на прощання Маргарет і пішов до виходу.

Маргарет зі срібною лампою в руці провела його до передпокою. В дверях Пітер обернувся й помітив, що вона дивиться йому вслід широко розплющеними очима. її обличчя було напружене й бліде. Пітер завагався, рішучість зникла. Йому дуже захотілося залишитися! Але він подолав себе і вийшов.

Маргарет стояла нерухомо, поки не почула тупіт копит. Тоді вона обернулася до батька і сказала:

— Тату, я не знаю чому, але мені здається, що тепер ми з Пітером зустрінемося далеко звідси, в бурхливому морі. Я тільки не знаю, де це буде.

Не дочекавшись відповіді, вона пішла в свою кімнату. Кастелл мовчки дивився їй услід, потім пробурмотів:

— Слава богові, вона не віщунка. Але чому так тяжко на серці? Адже я зробив для неї та для Пітера, все, що міг. А що буде зі мною, мені тепер усе одно.

Розділ VII НОВИНИ З ІСПАНІЇ

Розділ VII

НОВИНИ З ІСПАНІЇ

Пітер Брум був людиною врівноваженою — його голос зрідка чули в домі Кастелла. Однак без Пітера старий будинок у Холборні видавався пусткою. Навіть красуня Бетті, з якою Пітер ніколи особливо не дружив, бо він багато чого не схвалював у її поведінці, й та відчувала, що його не вистачає. Сказала про це своїй кузині. Маргарет у відповідь тільки зітхнула.