Відповідь Маргарет відписала того ж дня, оскільки посланець мав на світанку повертатися назад. Окрім усіх інших справ, вона повідомила Пітерові про подарунки д’Агвілара і про те, як вона та батько змушені були його приймати. Вона благала Пітера не ревнувати: хоча подарунок їй і подобається, але того, хто подарував його, вона не любить, а тільки лічить години, коли повернеться її коханий і забере її з собою.

Ранок і погода були чудові, Маргарет піднялася рано, вдягла костюм для верхової їзди. Рівно о сьомій годині з’явився д’Агвілар. Із конюшні вивели іспанського коня, і д’Агвілар вправно допоміг Маргарет сісти в сідло. Потім показав, як слід обачно натягати вуздечку, і попередив, що прискорювати чи уповільнювати біг коня треба лише голосом, ні в якому разі не вдаватися до батога чи шпор.

Кінь був справді чудовий: смирний, мов ягня, слухняний і водночас баский та швидкий.

Д’Агвілар виявився гарним кавалером. Він розповідав про найрізноманітніші речі — серйозні й веселі, так що врешті-решт навіть Кастелл забув про свої тривоги й повеселішав. Був свіжий весняний ранок. Вони галопом перетинали долини, сходили на пагорби, в лісі слухали пташиний щебет і спостерігали за людьми, які працювали в полі.

Ця прогулянка була тільки початком. Д’Агвілар довідувався про час прогулянок навіть тоді, коли вони міняли його, і, запрошували його чи ні, він приєднувався до них або зустрічав на самих прогулянках з такою природністю, що неможливо було відмовитися від його товариства. Батько й дочка ніяк не могли збагнути, яким чином д’Агвілар довідувався про їхні прогулянки і навіть про те, куди вони збиралися їхати. Вони гадали, що про все це він дізнається від грумів, хоча ті мали суворий наказ ні про що не розповідати, їм і на думку не спадало, що це могла робити Бетті. Вони й гадки не мали, що коли вони зустрічаються з д’Агвіларом уранці, то Бетті робить те саме ввечері, коли всі думають, що вона в церкві, чи займається шитвом, чи провідує свою тітку на околиці Вестмінстера. Але дівчина з тільки для неї відомих причин про ці свої прогулянки нікому не розповідала.

Тепер, коли вони каталися разом, д’Агвілар, як і раніше, був ґречний і ввічливий, та манери його ставали дедалі невимушеніші. Він розповідав усілякі історії зі свого життя, сповненого незвичайних подій, натякав на своє високе становище, яке він поки що змушений приховувати. Говорив про свою самотність, про те, як вона його гнітить, як би йому хотілося знайти споріднену душу, яка б розділила з ним його багатство, становище та сподівання. В такі хвилини його гарні очі зупинялися на Маргарет, немовби промовляючи: “Ви та жінка, котру я шукаю”.