Уранці, не заїжджаючи в контору, Василь вирушив прямо в американське консульство.

О'Кейлі прийняв його підкреслено привітно, поцікавився, як справи, і тільки тоді подав Василеві запечатаний конверт, сказавши, що листа одержано через дипломатичну пошту.

Василь хотів був сховати конверт до кишені, щоб прочитати листа пізніше, але О'Кейлі ввічливо зупинив його:

— Я прошу вас прочитати листа тут і повернути його мені. Даруйте, але так заведено: папери, одержані через дипломатичну пошту, виносити з консульства не дозволено.

Лист був від Адамса. Той сповіщав Василя, що його припущення щодо можливого воєнного конфлікту між Італією і Абіссінією стверджуються повністю. Великі держави, мабуть, стануть на позицію невтручання. В американському сенаті підготовлено проект постанови, яка забороняє підданим Сполучених Штатів продавати озброєння і стратегічну сировину країнам, що воюють між собою. Шеф пропонував своєму представникові виїхати в Женеву, причому прибути туди не пізніше десятого серпня, зупинитися в готелі «Савой». Там його знайде уповноважений італійської нафтової компанії, синьйор Мачареллі, з яким треба точно домовитися про всі деталі поставки нафтопродуктів італійській компанії. «Ми не маємо наміру втручатися в політику, — писав містер Адамс, — наше діло — комерція, нею ми й клопотатимемося». Наприкінці він застерігав: «Сподіваюсь, ви розумієте, містере Кочеку, що все це — сувора таємниця і про наслідки ваших переговорів із синьйором Мачареллі та про дальші наші дії ніхто не повинен знати».

Записавши у своєму блокноті, коли треба виїхати в Женеву, назву готелю та прізвище італійця, з яким він мав зустрітися, Василь повернув листа О'Кейлі і, піймавши на собі його допитливий погляд, сказав:

— Містер Адамс пропонує мені поїхати до Женеви, зустрітися там з представником італійської нафтової компанії і владнати з ним деякі ділові питання. Сподіваюсь, ніхто не чинитиме перешкод моїй поїздці?

— Які можуть бути перешкоди? Я сьогодні ж подзвоню. швейцарському консулові і попрошу його видати вам постійну візу. Залиште свій паспорт у мене, ми самі подбаємо про все!

Василь сказав, що він, мабуть, візьме з собою в Швейцарію дружину і, якщо містер О'Кейлі не заперечуватиме, принесе обидва паспорти на другий день.

— Будь ласка, як хочете! — погодився той і, помовчавши, додав — Вами цікавився секретар нашого посольства, містер Петерсон. Більше того, він просив привезти вас до нього. Якщо у вас є час, ми могли б поїхати до нього хоч зараз!..

— Що ж, я радий, — сказав Василь.

Він знав, що Петерсон, хоч і був тільки секретар американського посольства в Берліні, але, як дуже заможна людина, мав неабиякий вплив у політичних колах Вашінгтона. На відміну від інших американських дипломатів, Петерсон сам жив у триповерховому особняку, мав багато челяді, влаштовував людні прийоми. За кермо машини сів О'Кейлі. Василь умостився поруч, і вони довго кружляли серед новобудов, поки доїхали до Шарлотенбурга, де жив Петерсон.