— Здрастуйте, товаришу Максимов. Сідайте ось сюди. — Сталін показав рукою на вільне крісло.

— Спасибі, я постою.

— Чому так? Кажуть, у ногах правди немає. — Сталін усміхнувся.

— Я не можу сісти… Адже ви стоїте, товаришу Сталін.

Сталін пропустив повз вуха слова Василя і, витрусивши попіл із люльки в камін, сказав:

— Ви писали, товаришу Максимов, про директиву Гітлера генеральному штабові німецької армії?..

— Так, товаришу Сталін, писав.

— Звідки ви дізналися про цю директиву?

— Дізнався із надійних джерел.

— Не припускаєте, що це провокація, яку німці влаштували спеціально для нас?

— Для такого припущення немає ніяких підстав.

— Ви певні?

— Так, товаришу Сталін, певен.

— Чи не припускаєте ви іншого — всю цю історію, пов'язану з директивою Гітлера, організували англійці, і їхня розвідка зробила все, щоб директива потрапила до вас?

— Ні, такий варіант теж відпадає.

— Чому ви говорите так упевнено, товаришу Максимов?

— З дуже простої причини. Люди, які принесли мені ці відомості, перевірені і переперевірені не раз і не двічі. З ними я працюю давно, і не було випадку, щоб вони обдурили мене. До того ж у нас є неписаний закон: перш ніж сповіщати такі важливі справи, ми двічі-тричі перевіряємо відомості через різні джерела. Крім того, у мене є ще й інші докази, що потверджують правильність моїх повідомлень. Німецький солдатський розмовник теж про щось свідчить. Не знаю, чи доповідали вам про те, що під час перебування в Берліні радянської урядової делегації ми передали їй через наше посольство примірник цього розмовника…

Сталін мовчки кивнув головою.

— І ще, на перший погляд неважливий, але насправді дуже істотний факт. У Берліні, на вулиці Унтер-ден-Лінден, міститься найбільше і найрозкішніше фотоательє Гофмана, якого вважають довіреним фотографом Гітлера. Відтоді, як почалася війна на Заході, стало звичаєм, що цей самий Гофман, поінформований про плани фюрера, вивішує на своїй вітрині велику карту тієї країни, куди спрямовано черговий удар фашистської армії. Зовсім недавно я довідався, що Гофман вивісив на вітрині велику карту Радянського Союзу…

— Виходить, вони не бояться ні бога, ні чорта, — сказав Сталін і, замислившись на хвилину, підійшов до Василя. — Ви розумієте, товаришу Максимов, міркуючи логічно, здається зовсім неймовірним, щоб Гітлер ризикнув устряти у війну з Радянським Союзом, не закінчивши кампанії на Заході, залишивши у себе в тилу англійців. З другого боку, ваша тверда впевненість змушує думати, що така директива справді є. А це інше питання — з якою метою її написано… — Він знову помовчав. — Гітлер, складаючи директиву, міг ставити собі всяку мету. Через те нам треба діяти за мудрим народним прислів'ям — тричі міряй, а раз одріж… Негайно повертайтеся назад у Женеву. Ще і ще раз перевірте все і доповісте особисто мені. Віднині ви повинні невтомно стежити за всіма підступами фашистів, знати про всі їхні плани — особливо проти нас. Не можна шкодувати ні сил, ні коштів!.. Ви, здається, людина тямуща, досвідчена, спостережлива. Будемо сподіватися, що ви успішно впораєтеся з цим складним, але благородним завданням і не дасте ні німецькій, ні англійській, ні будь-яким іншим розвідкам обдурити себе.