— Звичайно, особливо в умовах Женеви, коли довкола тебе нишпорять підозрілі люди і не знаєш, хто з них у якій розвідці працює, — відповів Василь.

— Ваше завдання полягає в тому, щоб мати точну інформацію про всі заходи Гітлера. Твій оберштурмбанфюрер — цінна знахідка, особливо тепер, коли він працює в іноземному відділі гестапо і має можливість відвідувати Женеву. Ти його озолоти, тільки не випускай із рук.

Мюллер — людина вірна, але це не зовсім надійна поштова скринька: він уже один раз побував у гестапо і, думаю, підозру з нього не знято. Нехай майстер Герман виділить вам запасного для поштової скриньки — мало що може трапитися. Німецькі підпільники згодом подаватимуть вам неоціненну допомогу. І Кольвіцу і Браун плати сповна, як і досі, незалежно від того, роблять вони що-небудь для вас чи ні. Вони знадобляться ще. Здається, я сказав вам усе… Може, у вас є запитання?

— Є, — мовив Василь. — Чи не можна з'їздити нам у село? Тут недалеко. Ми справилися б днів за два. Хочеться побачитися з братом, сестрою… Хто знає, коли я тепер приїду додому!

— Хоч як прикро, Василю, але тобі не доведеться побачитися з рідними. Дорогий кожен день, кожна година… Я вже забронював для вас квитки на літак Москва — Стокгольм на завтра. Звідти ви доберетеся до Женеви.

— Може, я зміг би з'їздити до них сьогодні вночі, а завтра повернутися, або послати по них, щоб вони самі, приїхали сюди?

— Ні того, ні другого робити не раджу, — сказав «батько». — Певен, що не одна пара очей стежить за кожним твоїм кроком. І зрозуміло, що у тих, хто цікавиться тобою, постане питання: чого цьому американцеві, який приїхав до Москви у справах американської нафтової компанії, раптом заманулося відвідати російське село?.. Услід за тобою полетять телеграми в американську розвідку з пропозицією перевірити особу містера Кочека, поведінка якого у Москві здалася підозрілою… Сподіваюся, ти цього не хочеш? До речі, завтра до від'їзду неодмінно побувай у Нафтоекспорті і, про людське око, побачся з товаришем Щукіним, заступником керуючого об'єднанням. Його попередили, і він чекатиме на тебе.

— Гаразд, я побуваю в Нафтоекспорті, — пообіцяв Василь.

— А ви самі не збираєтесь до наших країв? — спитала Ліза.

— Не знаю, це залежить не від мене…

— Скажіть, як ви гадаєте, «батьку», буде війна з німцями, чи Гітлер дав директиву генеральному штабові зовсім з інших міркувань? — поцікавився Василь.

— Важко сказати… Особисто мені здається, що кожен, хто уважно читав «Майн кампф», не може не розуміти, що війни з фашистською Німеччиною нам не минути! Претендувати на світове панування і залишити по сусідству найлютішого ворога фашизму — Радянський Союз, не можна. Гітлер, певно, сподівається, що, коли нападе на нас, його підтримає Захід, і він зуміє укласти почесний мир з Англією та привласнити собі все, що вже завойовано, тобто стати повновладним хазяїном Європи. Він, звичайно, помиляється у своїх розрахунках, але крові проллється багато!