— Ні! Присягаюся богом — ні! І ще раз — ні! Я не викажчик. — На мить губи стулились, а далі знову почали: — Ти можеш мене зв'язати, тюремнику, можеш порізати на шматки. Та тільки кров ти з мене видушиш. Оце єдине, чого будь-хто з ваших видістав від мене в оцій ямі.

Після такого спалаху чоловік, не прокинувшись, спав собі далі, а дівчинка тим часом вище піднесла над ним парасольку й пильно придивлялася до нього, дуже дивуючись цим неохайним, розкудовченим створінням, прагнучи знайти бодай якийсь зв'язок між ним і тією маленькою частинкою життя, яку вона знала. До її вух долинали вигуки погоничів, цокіт копит по мосту та рипіння й стугін перевантажених возів. То був задушливий день каліфорнійського бабиного літа. Легенькі руна хмарок пливли собі в блакитному небі, проте ген-ген на заході громадилися важкі хмари, погрожуючи дощем. Десь поруч ліниво дзижчала бджола. З далеких заростей долинав перепелячий крик, а з полів та луків — співи жайворонків. Та, нічого того не чуючи, Рос Шенклін спав — Рос Шенклін, волоцюга и вигнанець, колишній каторжник № 4379, розлючений і незломлений, що не піддався жодному наглядачеві й пережив усі мордування.

Родом він був з Техасу, нащадок перших поселенців, що завжди були такі вперті й затяті; в житті йому не таланило. Він мав сімнадцять років, коли його було заарештовано в підозрі на крадіжку коней і визнано за винного в крадіжці семи коней, яких він не крав, а по тому засуджено на чотирнадцять років ув'язнення. Це було жорстоко за всяких обставин, а щодо нього — тим більше, бо злочин його так і не довели. Навіть ті, що вважали його за винного, гадали, що два роки ув'язнення — достатня кара для такого молодого хлопця; але окружний прокурор, якому платили від кількості присудів, що він їх домагався, висунув сім обвинувачень проти нього і заробив, таким чином, у сім разів більше. Отже, ясно, що для окружного прокурора дванадцять років життя Роса Шенкліна мали далеко меншу ціну, ніж оті кілька доларів.

Молодий Рос Шенклін познайомився із пекельною каторгою; він тікав, і не один раз; його ловили і знову ставили до роботи в тому чи іншому пеклі. Його підвішували, батожили канчуками, поки він утрачав свідомість, приводили до притомності й батожили знову. Він просиджував у карцері по дев'яносто діб поспіль. Він зазнав мук гамівної сорочки. Він бачив, як люди від того божеволіють. Власті штату віддавали його в найми, як робочу худобу. На нього полювали по болотах із собаками-шукачами. Двічі його підстрелили. Останні шість років йому доводилося щодня вирубувати по півтора корда дров у каторжному таборі дроворубів. Хворий чи здоровий, він мусив нарубати тих півтора корда, а ні — то його шмагали гудзуватим батогом, ще й змоченим у солоному розчині.