Старий Тарвотер похитав головою: він весь колотився, до колін змокнувши у крижаній воді.

— А ось по-дружньому перекусити з вами не відмовлюся.

— Ви що, досі не снідали? — щиро зацікавившись, запитав чоловічок, який мав понад сорок років і називався Енсоном.

— Рісочки в роті не було, — признався Джон Тарвотер.

— А де ж ваше спорядження? Попереду?

— Нема в мене ніякого спорядження.

— Сподіваєтесь купити харчі на місці?

— Ні за що купувати, друже, грошей ані долара. Та це не так важливо, мені б зараз чого-небудь гаряченького попоїсти.

В таборі Енсона, за чверть милі далі, Тарвотер побачив тендітного рудобородого чолов'ягу років тридцяти, що, лаючись, силкувався розвести багаття з сирого верболозу. Відрекомендований як Чарлз, він переніс усю свою лють і обурення на Тарвотера і спідлоба сердито глянув на нього, а той, удаючи, ніби нічого не помітив, заходився коло багаття, що тільки диміло, бо рудобородий прихитрився загородити його камінням од вітру. Відкинувши каміння, Тарвотер використав свіжий вранішній вітерець для протягу, і незабаром замість диму весело затріщало полум'я. Тим часом надійшов і третій компаньйон, Віл Вілсон, або Здоровань Віл, як вони його називали, з клунком на сто сорок фунтів, і Чарлз подав препоганий, як на Тарвотера, сніданок. Каша була недоварена, а знизу підгоріла, шинка обвуглилася, а кава не кава, а чисте пійло.

Похапцем перекусивши, троє компаньйонів узяли лямки й подалися стежкою назад, де за милю, на останньому переході, залишилась решта їхнього спорядження. А старий Тарвотер узявся до роботи. Він помив посуд, назбирав хмизу, полагодив порвану лямку, нагострив кухонного ножа та сокиру і наново перев'язав кайла й лопати, щоб зручніше було нести.

Під час короткого сніданку його вразило, що Енсон і Здоровань Віл з якоюсь особливою шанобою ставляться до Чарлза. Тож коли Енсон, принісши ще одного стофунтового клунка, сів перепочити, Тарвотер здалеку завів про це розмову.

— У нас, бачте, ось як, — пояснив Енсон. — Ми розподілили свої обов'язки. У кожного з нас своя спеціальність. Ось я, скажімо, тесля. Коли доберемося до Ліндермену, зрубаємо дерева й розпиляємо на дошки, то будуванням човна керуватиму я. Здоровань Віл — лісоруб і рудокоп. Тому він відповідатиме за розпилювання лісу й усі рудокопні роботи. Більшість нашого спорядження попереду. Ми геть усі гроші заплатили індіянам, що приставили його на Чілкут. Наш четвертий компаньйон зараз там, він саме перетягає спорядження вниз на той бік. Його прізвище Ліверпул, він моряк. Отож, коли збудуємо човна, то переправою через озера й пороги до Клондайку командуватиме він.